Анор­то­зит — лей­ко­кра­то­ва магма­ти­чна гір­ська поро­да гру­пи габро, скла­да­є­ться май­же пов­ні­стю із основ­но­го та сере­дньо­го пла­гі­о­кла­зів і незна­чної кіль­ко­сті кольо­ро­вих міне­ра­лів (олі­ві­ну, піро­кси­ну, магне­ти­ту чи тита­но­ма­гне­ти­ту). Заля­гає вели­ки­ми маси­ва­ми і дай­ка­ми. Зазви­чай має щіль­ну, масив­ну текс­ту­ру, колір варі­ю­є­ться від сві­тло-сіро­го до май­же чор­но­го.

Пер­ший нау­ко­вий опис родо­ви­ща анор­то­зи­ту здій­снив в 1863 році хімік та міне­ра­лог Т. С. Хан­том в «Аме­ри­кан­сько­му жур­на­лі нау­ки та мисте­цтва». В Укра­ї­ні роз­роб­ку різно­ви­ду анор­то­зи­ту — лабра­до­ри­ту — поча­ли в 1835 році на Воли­ні в кар’єрах Кам’яного Бро­ду та Слобід­ки. Голо­вин­ське родо­ви­ще лабра­до­ри­ту поча­ли роз­ро­бля­ти зна­чно пізні­ше, у 1900 році.

Анор­то­зит вхо­дить до пере­лі­ку кори­сних копа­лин загаль­но­дер­жав­но­го зна­че­н­ня, затвер­дже­но­го поста­но­вою Кабі­не­ту Міні­стрів Укра­ї­ни від 12 гру­дня 1994 р. № 827, як сиро­ви­на для обли­цю­валь­них мате­рі­а­лів (деко­ра­тив­не камі­н­ня) та сиро­ви­на для каме­ню буто­во­го та щебе­ню.

На Зем­лі типо­ві чисто анор­то­зи­то­ві маси­ви вияв­ле­но тіль­ки в межах древ­ніх кра­то­нів (Укра­ї­на, Кана­да, Фін­лян­дія), вони мають вік понад 1 млрд років.

Хоча анор­то­зи­ти вва­жа­ють магма­ти­чни­ми поро­да­ми, у при­ро­ді не вияв­ле­но ціл­ко­ви­тих ана­ло­гів вул­ка­ні­тів тако­го хімі­чно­го скла­ду. Дещо поді­бни­ми до них є деякі висо­ко­гли­но­зе­ми­сті базаль­ти.

Най­біль­ші маси­ви анор­то­зи­тів (пло­щею близь­ко чи понад 1000 км2) про­сто­ро­во і, як вва­жає біль­шість дослі­дни­ків, гене­ти­чно пов’язані з кру­пни­ми так зва­ни­ми анор­то­зит-рапа­кі­ві­гра­ні­тни­ми плу­то­на­ми ― окре­ми­ми само­стій­ни­ми гли­бин­ни­ми магма­ти­чни­ми тіла­ми. Анор­то­зи­ти тра­пля­ю­ться також як шари різної поту­жно­сті в дифе­рен­ці­йо­ва­них сут­тє­во габро­ї­дних та габро-пери­до­ти­то­вих маси­вах, напри­клад, у Бушвель­ді (Пів­ден­но-Афри­кан­ська Респу­блі­ка), Стіл­лу­о­те­рі (штат Мон­та­на, США), Ске­ар­га­ар­ді (Грен­лан­дія), Мон­че­гір­сько­му (Коль­ській пів­острів). Такі анор­то­зи­ти інко­ли нази­ва­ють авто­ном­ни­ми.

В Укра­ї­ні родо­ви­ща анор­то­зи­тів пов’язані з Коро­стен­ським і Кор­сунь-Ново­мир­го­род­ським плу­то­на­ми. Є низ­ка кар’єрів у Жито­мир­ській, Чер­ка­ській обла­стях, з яких видо­бу­ва­ють анор­то­зи­ти, зда­тні іри­зу­ва­ти ― лабра­до­ри­ти.

Поро­да утво­ре­на на понад 90 % пла­гі­о­кла­зом (зде­біль­шо­го основ­но­го скла­ду). Дру­го­ря­дні та акце­сор­ні міне­ра­ли анор­то­зи­тів ― орто­пі­ро­ксен, рід­ше олі­він, клі­но­пі­ро­ксен, біо­тит, іль­ме­ніт, магне­тит, суль­фі­ди, кварц та його суб­гра­фі­чні зро­ста­н­ня з калі­шпа­том (гра­но­фір), апа­тит, цир­кон.

Назва похо­дить від анор­ти­ту ― каль­ці­є­во­го пла­гі­о­кла­зу СaAl2Si2O8. Але в при­ро­дних поро­дах, назва­них анор­то­зи­та­ми, пла­гі­о­клаз най­ча­сті­ше має так зва­ний сере­дній склад, у яко­му вміст анор­ти­то­во­го скла­дни­ка ста­но­вить 40–60 %, рід­ше 70–80 %. Лише на Міся­ці анор­то­зи­ти скла­де­ні вла­сне анор­ти­том.

Анор­то­зи­ти зазви­чай хара­кте­ри­зу­ю­ться кру­пно­зер­ни­стою (0,5–3,0 см) або пегма­то­ї­дною стру­кту­рою, при цьо­му роз­мі­ри кри­ста­лів пла­гі­о­кла­зу можуть сяга­ти 10 см і біль­ше. Окре­мі кри­ста­ли пла­гі­о­кла­зу бува­ють чор­ни­ми, біли­ми, сині­ми чи сіри­ми, часто демон­стру­ють іри­за­цію — змі­ну кольо­ру поверх­ні зале­жно від кута спо­сте­ре­же­н­ня чи осві­тле­н­ня. Най­ча­сті­ше спо­сте­рі­га­є­ться синє забарв­ле­н­ня, рід­ше зеле­не, іно­ді жов­то-пома­ран­че­ве.

У суча­сній літе­ра­ту­рі всі сут­тє­во пла­гі­о­кла­зо­ві поро­ди заве­де­но нази­ва­ти анор­то­зи­та­ми з можли­ви­ми дода­тко­ви­ми визна­че­н­ня­ми ― лабра­до­ро­вий, анде­зи­но­вий, бітов­ні­то­вий тощо.

Осо­бли­во­сті гір­ської поро­ди: над­зви­чай­на надій­ність, стій­кість до воло­ги, від­по­від­ає 1 кла­су раді­а­цій­ної без­пе­ки (що гово­рить про міні­маль­ну радіо­актив­ність мате­рі­а­лу), дов­го­ві­чність, стій­кість до висо­ких і низь­ких тем­пе­ра­тур, а також до їх пере­па­дів.

В Укра­ї­ні зосе­ре­дже­но близь­ко 5 % сві­то­вих запа­сів деко­ра­тив­но­го камі­н­ня, хоча її тери­то­рія ста­но­вить лише 0,4 % пло­щі суші Зем­лі. Май­же тре­ти­на цієї пло­щі (при­бли­зно 200 тис. км²) при­па­дає на Укра­їн­ський щит, де зосе­ре­дже­ні родо­ви­ща рід­кі­сних за забарв­ле­н­ням гра­ні­тів, діо­ри­тів, лабра­до­ри­тів, габро, анор­то­зи­тів та інших різно­ви­дів висо­ко­які­сно­го деко­ра­тив­но­го камі­н­ня.

Серед усіх кори­сних копа­лин в Укра­ї­ні най­більш поши­ре­ни­ми є неру­дні. Це поясню­є­ться як їх зна­чною різно­ма­ні­тні­стю за похо­дже­н­ням, так і вели­кою кіль­кі­стю відо­мих та вже осво­є­них родо­вищ.

Поро­ди габро-анор­то­зи­то­во­го ком­пле­ксу роз­ви­ну­ті більш всьо­го в Жито­мир­ській обла­сті і від­но­ся­ться до Коро­стен­сько­го плу­то­ну, роз­та­шо­ва­но­го в пів­ні­чно-захі­дній части­ні Укра­їн­сько­го щита. Пло­ща роз­по­всю­дже­н­ня цих порід займає 800 км2.

Коро­стен­ський плу­тон — один з най­біль­ших маси­вів інтру­зив­них порід на пів­ні­чно­му захо­ді Укра­їн­сько­го щита. Основ­ні поро­ди (близь­ко чвер­ті пло­щі) —габро, габро­но­ри­ти, габро-анор­то­зи­ти, лабра­до­ри­ти — скла­да­ють два вели­кі та ряд мен­ших маси­вів. З габро­ї­да­ми пов’я­за­ні корін­ні та роз­си­пні родо­ви­ща іль­ме­ні­ту та апа­ти­ту. В Укра­ї­ні згі­дно ДНВП «Гео­ін­форм Укра­ї­ни» балан­со­ві запа­си роз­ві­да­них покла­дів анор­то­зи­ту скла­да­ють 15248,446 тис. м3. Покла­ди анор­то­зи­ту в Укра­ї­ні пред­став­ле­ні таки­ми родо­ви­ща­ми: Тор­чин­ське, Андрі­їв­ське, Кам’янобрідське, Нікі­тів­ське та Луко­ве­цьке (Жито­мир­ська область). На даний момент анор­то­зит добу­ва­ють тіль­ки на трьох з усіх пере­лі­че­них вище родо­вищ, а саме: Тор­чин­ське, Нікі­тів­ське та Луко­ве­цьке.

Основ­на еко­но­мі­чна цін­ність анор­то­зи­то­вих тіл — тита­нов­мі­сний оксид іль­ме­ні­ту. Однак деякі про­те­ро­зой­ські тіла анор­то­зи­ту містять вели­ку кіль­кість лабра­до­ри­ту, який видо­бу­ва­є­ться через його цін­ність як доро­го­цін­но­го каме­ню, так і буді­вель­но­го мате­рі­а­лу. Вико­ри­сто­ву­є­ться в яко­сті обли­цю­валь­но­го мате­рі­а­лу в будів­ни­цтві все­ре­ди­ні і зов­ні при­мі­щень (камі­ни, коло­ни, під­ві­ко­н­ня, стіль­ни­ці). Його можна вико­ри­сто­ву­ва­ти для виго­тов­ле­н­ня різних фігур і під­ро­бок (ваз, при­ла­дів).

Архей­ські анор­то­ци­ти, містять вели­ку кіль­кість алю­мі­нію, що замі­нює крем­ній; деякі з цих тіл видо­бу­ва­ю­ться як алю­мі­ні­є­ві руди. Анор­то­зит широ­ко вико­ри­сто­ву­вав­ся у зраз­ках гір­ських порід, при­ве­зе­них з Міся­ця, і важли­вий у дослі­дже­н­нях Мар­са, Вене­ри та метео­ри­тів.