Бішо­фіт являє собою водний хло­рид магнію MgCl₂*6H₂O. У чисто­му вигля­ді його кри­ста­ли про­зо­рі, але в зале­жно­сті від при­су­тніх у скла­ді домі­шок можуть мати від­тін­ки від біло­го до бурих. І хоча кри­ста­лі­чний бішо­фіт зустрі­ча­є­ться рід­ко, у при­ро­ді най­ча­сті­ше його зна­хо­дять у вигля­ді силь­но міне­ра­лі­зо­ва­них роз­со­лів (бішо­фі­то­вих роп), що збе­ре­гли­ся в замкне­них соле­но­сних стру­кту­рах на гли­би­нах.

Бішо­фіт є заклю­чним про­ду­ктом гало­ге­не­зу, який утво­рю­є­ться на остан­ній ста­дії фор­му­ва­н­ня соля­них від­кла­дів суль­фа­тно­го типу бага­тих магні­єм. Іно­ді містить домі­шки Br — до 1 %. Син­го­нія моно­клін­на. Блиск скля­ний або мато­вий. Кри­хкий. Спай­ність від­су­тня. Гігро­ско­пі­чний, на пові­трі (осо­бли­во холо­дно­му) роз­пли­ва­є­ться. Добре роз­чин­ний у воді і спир­ті. За похо­дже­н­ням голов­ним чином оса­до­вий, хемо­ген­ний. Добу­ва­є­ться спосо­бом під­зем­но­го роз­чи­не­н­ня. Бішо­фіт утво­рює май­же моно­мі­не­раль­ні бішо­фі­то­ві, а також бішо­фіт-галі­то­ві, бішо­фіт-кар­на­лі­то­ві, бішо­фіт-кізе­ри­то­ві поро­ди.

Бішо­фіт вхо­дить до пере­лі­ку кори­сних копа­лин загаль­но­дер­жав­но­го зна­че­н­ня, затвер­дже­но­го поста­но­вою Кабі­не­ту Міні­стрів Укра­ї­ни від 12 гру­дня 1994 р. № 827, як сиро­ви­на хімі­чна та сиро­ви­на для при­го­ту­ва­н­ня буро­вих роз­чи­нів.

Впер­ше був вияв­ле­ний у 1877 р. у Шта­сфурт­ських соле­но­сних від­кла­дах Німеч­чи­ни німе­цьким гео­ло­гом і хімі­ком Кар­лом Оксе­ні­у­сом. Міне­рал назва­но на честь німе­цько­го гео­ло­га Густа­ва Бішо­фа, щоб уві­ко­ві­чи­ти його ім’я за дося­гне­н­ня в хімії та гео­ло­гії XIX ст. в Німеч­чи­ні.

У пер­ші деся­ти­лі­т­тя після від­кри­т­тя бішо­фіт вва­жав­ся рід­кі­сним міне­ра­лом, про­те в 1930–50‑х роках в Повол­жі були вияв­ле­ні вели­кі покла­ди дано­го міне­ра­лу, а в 90‑х роках XX сто­лі­т­тя на Пол­тав­щи­ні від­кри­то най­дав­ні­ше і най­глиб­ше родо­ви­ще міне­ра­лу, гли­би­на заля­га­н­ня яко­го 2,5 км.

Міне­раль­ні ску­пче­н­ня бішо­фі­ту є лише в декіль­кох місцях пла­не­ти: Турк­ме­ні­ста­ні (зато­ка Кара-Богаз-Гол), Ізра­ї­лі (Мер­тве море), росії (вол­го­град­ська обл., астра­хань — ропа оз. Мале Лиман­ське), Укра­ї­ні (Пол­тав­ська обл., Чер­ні­гів­ська обл.), Бол­га­рії (ропа Помор­сько­го озе­ра).

Основ­ні сві­то­ві ресур­си бішо­фі­ту при­уро­че­ні до нижньо­перм­ської (артин­сько-кун­гур­ської) гало­ген­ної фор­ма­ції При­ка­спій­ської сине­клі­зи (Горо­ди­щен­ське родо­ви­ще), хоча тов­щі кори­сної копа­ли­ни також (до 1–2 м) відо­мі на родо­ви­щах калій­них солей у Німеч­чи­ні, Нідер­лан­дах, Габо­ні, Бра­зи­лії, Кон­го, Марок­ко.

Родо­ви­ща бішо­фі­ту від­рі­зня­ю­ться сво­їм скла­дом: деякі з них є соля­ни­ми басей­на­ми, де він змі­ша­ний з інши­ми міне­ра­ла­ми, таки­ми як кар­на­літ, галіт, кізе­рит та ангі­дрит. Це так зва­ні поро­ди, що містять бішо­фіт, які мають роже­во-кори­чне­во-жов­тий та оран­же­во-чер­во­ний кольо­ри. Вони містять 36–58% бішо­фі­ту. Під­зем­ні шари бішо­фі­ту були вияв­ле­ні в Казах­ста­ні , Турк­ме­ні­ста­ні , Китаї та США.

Існу­ють родо­ви­ща, бага­ті на бішо­фіт, з кон­цен­тра­ці­єю міне­ра­лу 93–96%. Одне з таких рід­кі­сних родо­вищ було зна­йде­но в 1990‑х роках у Пол­тав­ській обла­сті в Укра­ї­ні. Це одне з най­глиб­ших (2,5 км) і най­ста­рі­ших родо­вищ бішо­фі­ту.

Ресур­си Укра­ї­ни пере­ви­щу­ють 50 км³, вони при­уро­че­ні до крама­тор­ської сві­ти ДДЗ, де бішо­фі­то­вий шар (4–30 м) заля­гає на гли­би­нах 1800–2600 м. Виді­ля­ю­ться дві обла­сті поши­ре­н­ня бішо­фі­ту: одна на пів­ні­чно­му-захо­ді запа­ди­ни (у райо­ні Чер­ні­го­ва-Ічні), інша на пів­ден­но­му схо­ді (район Пол­та­ви і на схід від неї), при­уро­че­ні до вну­трі­шніх частин вели­ких соле­но­сних депре­сій (Коше­лів­сько-Вер­ті­їв­ської, Срі­бнян­ської, Орчи­цької).

Дер­жав­ним балан­сом запа­сів вра­хо­ва­ні Зату­рин­ське і Ново­по­діль­ське родо­ви­ща бішо­фі­ту, його видо­бу­ток в режи­мі дослі­дно-про­ми­сло­вої екс­плу­а­та­ції здій­сню­є­ться на Зату­рин­сько­му, Ново­по­діль­сько­му, Схі­дно­пол­тав­сько­му і Ватаж­ків­сько­му родо­ви­щах.

Балан­со­ві запа­си сирої руди скла­да­ють 94 млн т за кате­го­рі­єю С₂. Пла­ну­є­ться у най­ближ­чі роки дове­сти видо­бу­ток бішо­фі­то­во­го роз­со­лу до 400 тис. т/рік. На Ватаж­ків­ській, Пара­фі­їв­сько-Кар­пи­лів­ській, Мона­сти­ри­щан­сько-Оль­шан­ській і Maшев­ській пло­щах про­во­дя­ться пошу­ко­во-роз­ві­ду­валь­ні робо­ти з метою оцін­ки про­гно­зних ресур­сів і про­ми­сло­вих запа­сів бішо­фі­ту.

Зату­рин­ське родо­ви­ще роз­та­шо­ва­не в межах Орчи­цької депре­сії, де уста­нов­ле­ний поту­жний (14,5–24 м) гори­зонт бішо­фі­ту на пло­щі близь­ко 200 га, на гли­би­ні 2856–2678 м. Міне­раль­ний склад (%): бішо­фіт — 88,47; галіт — 8,53; кізе­рит 1,87; гіпс 0,82; інші солі – 0,31. Загаль­на міне­ра­лі­за­ція роз­со­лу 371,89 г/л. Балан­со­ві запа­си сирої бішо­фі­то­вої руди за кате­го­рі­єю С₂ дорів­ню­ють 19 млн т, роз­со­лу бішо­фі­ту за кате­го­рі­єю С₁ 720 м³/місяць, C₂ 1450 м³/місяць. Дослі­дно-виро­бни­ча екс­плу­а­та­ція поча­ла­ся в 1993 р.; за 3 роки видо­бу­то 8677 м³ роз­со­лу.

Ново­по­діль­ське родо­ви­ще бішо­фі­ту зна­хо­ди­ться в межах Іван­го­род­ської запа­ди­ни, де гори­зонт (10–30 м) соле­но­сної тов­щі нижньо­перм­ської крама­тор­ської сві­ти заля­гає на гли­би­ні близь­ко 2000 м. Він скла­да­є­ться з бішо­фі­ту (37–96%); кізе­ри­ту (1–49); галі­ту (2–47). Щіль­ність роз­со­лу 1,27–1,80 г/см³. Покла­ди бішо­фі­ту зна­хо­дя­ться під гір­ським тиском 46–50 МПа за тем­пе­ра­ту­ри 47–48°С. Попе­ре­дньо роз­ві­да­ні запа­си і ресур­си сирої руди родо­ви­ща ста­нов­лять за кате­го­рі­єю С₂ — 7,5 млн т; Р₁ — 302,4 млн т.

Бішо­фіт вва­жа­є­ться еко­ло­гі­чно без­пе­чною речо­ви­ною, тому його засто­су­ва­н­ня не спри­чи­няє нега­тив­но­го впли­ву на дов­кі­л­ля. Зав­дя­ки вели­кій кіль­ко­сті родо­вищ в Укра­ї­ні та про­стій техно­ло­гії добу­ва­н­ня (бурі­н­ня і вивід ропи на поверх­ню), його видо­бу­ток є еко­но­мі­чно вигі­дним.

Це цін­на і деше­ва сиро­ви­на для одер­жа­н­ня магнію і його спо­лук, виро­бни­цтва магне­зі­аль­но­го цемен­ту, а також вико­ри­сто­ву­є­ться для про­со­чу­ва­н­ня дере­ви­ни з метою її змі­цне­н­ня. 99 % бішо­фі­ту видо­бу­ва­є­ться для техні­чних цілей, й лише мен­ше 1 % бішо­фі­ту Пол­тав­сько­го родо­ви­ща — спе­ці­аль­но для потреб меди­ци­ни та сана­тор­но-курор­тно­го ліку­ва­н­ня.

Бішо­фіт широ­ко засто­со­ву­є­ться у ліку­ван­ні бага­тьох захво­рю­вань опор­но-рухо­во­го апа­ра­ту, нер­во­вої, сер­це­во-судин­ної систем, а також ада­пто­ген­но­го, анти­стре­со­во­го та седа­тив­но­го засо­бу (у ван­нах).

У про­ми­сло­во­сті бішо­фіт вико­ри­сто­ву­ють як добав­ку до бето­нів, буро­вий роз­чин, інгі­бі­тор коро­зії, а також у виро­бни­цтві магнійв­мі­сних спо­лук. У сіль­сько­му госпо­дар­стві він слу­жить як магні­є­ве добри­во, що покра­щує родю­чість ґрун­тів. Крім того, вико­ри­сто­ву­є­ться в енер­ге­ти­ці для очи­ще­н­ня води та в побу­ті як ком­по­нент ванн і кре­мів.

Бішо­фіт — уні­каль­ний міне­рал із широ­ким спе­ктром засто­су­ва­н­ня: від про­ми­сло­во­сті до меди­ци­ни. Зав­дя­ки зна­чним запа­сам, зокре­ма в Укра­ї­ні, і про­сто­ті видо­бу­тку, він є важли­вою сиро­ви­ною для виро­бни­цтва магнію, цемен­ту, добрив, інгі­бі­то­рів коро­зії та ліку­валь­них засо­бів. Най­пер­спе­ктив­ні­ши­ми родо­ви­ща­ми є Зату­рин­ське і Ново­по­діль­ське в Пол­тав­ській обла­сті, які від­зна­ча­ю­ться висо­кою кон­цен­тра­ці­єю бішо­фі­ту та вели­ки­ми запа­са­ми.