Габро — магма­ти­чна інтру­зив­на рів­но­мір­но­зер­ни­ста поро­да, що скла­да­є­ться з основ­но­го пла­гі­о­кла­зу, моно­клін­но­го піро­ксе­ну, олі­ві­ну або рого­вої обман­ки. Колір­на палі­тра каме­ню дуже широ­ка: без­ліч від­тін­ків сіро­го, чор­но­го, з вкра­пле­н­ня мала­хі­то­во­го, нефри­то­во­го, фіо­ле­то­во­го. Най­ча­сті­ше зустрі­ча­є­ться тем­но-сірий або чор­ний габро.

Дана поро­да має висо­ку міцність, низь­ку водо­по­гли­наль­ність, щіль­ність та твер­дість, добре полі­ру­є­ться, стій­ке до атмо­сфер­них впли­вів, моро­зу й меха­ні­чно­го зно­шу­ва­н­ня. Текс­ту­ра масив­на, іно­ді з пля­ми­стим малюн­ком зав­дя­ки вкра­пле­н­ням міне­ра­лів. Ці вла­сти­во­сті роблять його цін­ним деко­ра­тив­ним та буді­вель­ним мате­рі­а­лом.

Габро вхо­дить до пере­лі­ку кори­сних копа­лин загаль­но­дер­жав­но­го зна­че­н­ня, затвер­дже­но­го поста­но­вою Кабі­не­ту Міні­стрів Укра­ї­ни від 12 гру­дня 1994 р. № 827, як сиро­ви­на для обли­цю­валь­них мате­рі­а­лів (деко­ра­тив­не камі­н­ня) та сиро­ви­на для каме­ню буто­во­го та щебе­ню.

За міне­раль­ним скла­дом габро поді­ля­ють на кіль­ка різно­ви­дів: анор­то­зи­ти, нори­ти та тро­кто­лі­ти. Анор­то­зи­ти май­же не містять тем­но­ко­льо­ро­вих міне­ра­лів і бага­ті на пла­гі­о­клаз (85–90 %). Серед анор­то­зи­тів виді­ля­ють лабра­до­ри­ти — поро­ди, скла­де­ні пере­ва­жно лабра­до­ром. Вони від­зна­ча­ю­ться кра­си­вою бла­ки­тну­ва­тою, фіо­ле­то­вою або зеле­ну­ва­тою грою кольо­рів, що пов’язана з опти­чни­ми вла­сти­во­стя­ми лабра­до­ра і зве­ться іри­за­ці­єю.

Нори­ти від­рі­зня­ю­ться наяв­ні­стю як моно­клін­но­го, так і ром­бі­чно­го піро­ксе­ну в помі­тних кіль­ко­стях, тоді як тро­кто­лі­ти скла­да­ю­ться виклю­чно з пла­гі­о­кла­зу та олі­ві­ну. Габро з понад 5 % олі­ві­ну нази­ва­ють олі­ві­но­вим габро.

Існу­ють також аналь­ци­мо­ві габро, які іден­ти­чні порід теше­ні­тів. До роди­ни габро від­но­сять і габро­ї­ди (габро­ї­чні поро­ди) — гру­бо­зер­ни­сті магма­ти­чні поро­ди, поді­бні за скла­дом і текс­ту­рою до габро.

Так як габро від­но­си­ться до обро­бних каме­нів, видо­бу­ток бло­ків з ньо­го пред­став­ляє най­біль­шу цін­ність для роз­ро­бни­ка. Видо­бу­ток габро здій­сню­ють пере­ва­жно від­кри­тим спосо­бом у кар’єрах із засто­су­ва­н­ням буро-вибу­хо­вих робіт, від­бій­них машин і суча­сних техно­ло­гій різа­н­ня каме­ню. Най­бе­звід­хо­дні­ша техно­ло­гія видо­бу­тку бло­ків – це кана­тне випи­лю­ва­н­ня їх за допо­мо­гою алма­зних лан­цю­гів.

Якщо ж тако­го обла­дна­н­ня немає, то зали­ша­є­ться тіль­ки добу­ва­ти роз­ри­вом каме­ню (вибу­хом та інши­ми мето­да­ми) бло­ки непра­виль­ної фор­ми і обрі­за­ти їх до пра­виль­ної фор­ми.

Шлі­фу­ва­н­ня – най­гру­бі­ша ста­дія, що дозво­ляє позбу­ти­ся нерів­но­стей в пів­мі­лі­ме­тра і мен­ше. Поверх­ня зали­ши­ться шорс­ткою. Для шлі­фу­ва­н­ня вико­ри­сто­ву­є­ться абра­зив­ний чи алма­зний інстру­мент.

Полі­ру­ва­н­ня габро та іншо­го нату­раль­но­го каме­ню – це дове­де­н­ня якраз до ста­дії, коли поверх­ня стає від­би­ва­ю­чою, як дзер­ка­ло. Для цьо­го засто­со­ву­ю­ться полі­ру­валь­ні диски та різні хімі­чні скла­ди. До оброб­ки камінь має непри­мі­тний сві­тло-сірий від­ті­нок. Про­те після про­це­су полі­ру­ва­н­ня його поверх­ня отри­мує наси­че­ний чор­ний колір.

Піско­стру­мин­на оброб­ка – вико­ри­сто­ву­є­ться для гра­ві­ру­ва­н­ня каме­ню.

Габро фор­мує лако­лі­ти, лопо­лі­ти, інтру­зив­ні покла­ди, дай­ки й што­ки. Його маси­ви зустрі­ча­ю­ться як у кон­ти­нен­таль­них, так і в оке­а­ні­чних обла­стях, маю­чи різний вік — від архей­сько­го до суча­сно­го.

Біль­шість габро зосе­ре­дже­на у плу­то­ні­чних тілах, хоча іно­ді ця поро­да тра­пля­є­ться як гру­бо­зер­ни­ста фація деяких лав. Габро може фор­му­ва­ти­ся у вигля­ді масив­ної одно­рі­дної інтру­зії вна­слі­док кри­ста­лі­за­ції піро­ксе­ну та пла­гі­о­кла­зу на місці або ж у вигля­ді куму­ля­тів, що вини­ка­ють під час оса­дже­н­ня цих міне­ра­лів у шару­ва­тих інтру­зі­ях.

Хоча габро та габро­ї­ди іно­ді вхо­дять до скла­ду бато­лі­тів, їхня час­тка там незна­чна через висо­ку щіль­ність залі­зо- та каль­ці­єв­мі­сних магм. Водно­час габро є клю­чо­вим ком­по­нен­том оке­а­ні­чної кори й поши­ре­не в офі­о­лі­то­вих ком­пле­ксах як шару­ва­те габро. Поді­бні утво­ре­н­ня фор­му­ю­ться в магма­ти­чних каме­рах під сере­дин­но-оке­а­ні­чни­ми хреб­та­ми.

Шару­ва­ті габро хара­ктер­ні також для лопо­лі­тів — вели­ких блюд­це­по­ді­бних інтру­зій, пере­ва­жно докем­брій­сько­го віку. До відо­мих при­кла­дів нале­жать Бушвельд­ський ком­плекс (Пів­ден­на Афри­ка), інтру­зія Мускукс (Кана­да), ком­плекс на остро­ві Рум (Шотлан­дія), Стіл­лу­о­тер (США) та маси­ви побли­зу Ста­ван­ге­ра (Нор­ве­гія). Габро поши­ре­не і в умо­вах лужно­го вул­ка­ні­зму, що супро­во­джує кон­ти­нен­таль­ний рифтинг.

В Укра­ї­ні габро при­уро­че­не до Укра­їн­сько­го щита. Най­більш відо­мі про­я­ви зна­хо­дя­ться у Коро­стен­сько­му плу­то­ні (Жито­мир­ська область), Кор­сунь-Ново­мир­го­род­сько­му плу­то­ні (Кіро­во­град­ський блок) і При­а­зов­сько­му бло­ці (басей­ни річок Каль­мі­ус і Каль­чик). Най­біль­ші родо­ви­ща роз­та­шо­ва­ні в Жито­мир­ській обла­сті (Голо­вин­ське, Тур­чин­ське, Рудня Шля­хо­ва та ін.).

Виро­би з габро від­рі­зня­ю­ться непо­втор­ним забарв­ле­н­ням та ціка­вою текс­ту­рою, висо­кою міцні­стю, твер­ді­стю, тер­мо­стій­кі­стю та зно­со­стій­кі­стю.

Нори­ти від­рі­зня­ю­ться наяв­ні­стю як моно­клін­но­го, так і ром­бі­чно­го піро­ксе­ну в помі­тних кіль­ко­стях, тоді як тро­кто­лі­ти скла­да­ю­ться виклю­чно з пла­гі­о­кла­зу та олі­ві­ну. Габро з понад 5 % олі­ві­ну нази­ва­ють олі­ві­но­вим габро. Най­ча­сті­ше камінь засто­со­ву­ють для будів­ни­цтва (як бло­ків) і обли­цю­ва­н­ня (пли­ти для обли­цю­ва­н­ня най­ча­сті­ше полі­ру­ють). Остан­нім часом габро ста­ли вико­ри­сто­ву­ва­ти в яко­сті каме­ню для бор­дю­рів, а також при виго­тов­лен­ні під­ві­конь, стіль­ниць, на ньо­го звер­ну­ли ува­гу виро­бни­ки пам’ятників. Також цей камінь засто­со­ву­ють при виго­тов­лен­ні доро­жньо­го каме­ню і щебе­ню. Голов­ні плю­си цьо­го чор­но­го (а іно­ді – тем­но-зеле­но­го) каме­ню – стій­кість до низь­ких тем­пе­ра­тур і міцність.