Гнейс — зер­ни­ста (роз­мір зерен понад 0,2–0,3 мм) мета­мор­фі­чна гір­ська поро­да з хара­ктер­ною пара­лель­ною текс­ту­рою. Гнейс є один з най­по­ши­ре­ні­ших видів у зем­ній корі. Вони утво­рю­ють біль­шу части­ну гра­ні­тно-мета­мор­фі­чно­го шару кон­ти­нен­таль­ної кори, що зна­хо­дя­ться на кри­ста­лі­чних щитах (напри­клад, Бал­тій­сько­му, Укра­їн­сько­му, Канад­сько­му, Алдан­сько­му) і утво­рю­ють фун­да­мен­ти древ­ніх пла­тформ (напри­клад, Сибір­ська пла­тфор­ма).

Гнейс — тер­мін, яким у Саксо­нії з 16 сто­лі­т­тя шахта­рі нази­ва­ли мета­мор­фі­чні поро­ди з пара­лель­ною текс­ту­рою, які містять понад 20 % польо­во­го шпа­ту.

Гнейс вхо­дить до пере­лі­ку кори­сних копа­лин загаль­но­дер­жав­но­го зна­че­н­ня, затвер­дже­но­го поста­но­вою Кабі­не­ту Міні­стрів Укра­ї­ни від 12 гру­дня 1994 р. № 827, як сиро­ви­на для каме­ню буто­во­го та щебе­ню.

Скла­да­є­ться пере­ва­жно з польо­во­го шпа­ту, а також квар­цу та кольо­ро­вих міне­ра­лів. Дру­го­ря­дні міне­ра­ли гней­су: гра­нат, кор­ді­є­рит, дистен, силі­ма­ніт і інші.

Хара­кте­ри­зу­є­ться більш-менш чітко визна­че­ною пара­лель­но-тон­ко­сму­га­стою текс­ту­рою, що хара­кте­ри­зу­є­ться чер­гу­ва­н­ням тем­них і сві­тлі­ших смуг без чітко­го роз­ще­пле­н­ня. Пере­ва­жа­ють гра­но­бла­сто­ві та пор­фі­ро­бла­сто­ві стру­кту­ри.

Фізи­чні вла­сти­во­сті гней­су зумов­ле­ні його міне­ра­ло­гі­чним скла­дом і стру­кту­рою. Він має висо­ку твер­дість (6–7 за шка­лою Моо­са), міцність і стій­кість до виві­трю­ва­н­ня, що робить його дов­го­ві­чним буді­вель­ним мате­рі­а­лом. Колір гней­сів варі­ює від сві­тло-сіро­го до тем­но-сіро­го, іно­ді з від­тін­ка­ми роже­во­го, буро­го чи зеле­ну­ва­то­го. Важли­вою осо­бли­ві­стю є його шару­ва­тість, яка полег­шує роз­ко­лю­ва­н­ня поро­ди вздовж смуг, але водно­час ускла­днює вико­ри­ста­н­ня в деяких галу­зях.

Гнейс утво­рю­є­ться в резуль­та­ті висо­ко­які­сних регіо­наль­них мета­мор­фі­чних умов. Сама поро­да утво­рю­є­ться в гли­би­ні зем­ної кори від 10 до 20 км, при тиску 10 кіло­бар і біль­ше та при тем­пе­ра­ту­рі при­бли­зно 500–700°K. Будь-яка вода, яка при­су­тня в міне­ра­лах до мета­мор­фі­зму, часто втра­ча­є­ться при під­ви­щен­ні тем­пе­ра­ту­ри, що при­зво­дить до жорс­тко­сті. Мета­мор­фі­чні поро­ди зазви­чай стій­кі до роз­чи­не­н­ня у воді.

Існує бага­то різно­ви­дів зале­жно від міне­раль­но­го скла­ду і текс­ту­ри, але всі гней­си є свід­че­н­ням гли­бо­кої дефор­ма­ції зем­ної кори.

Зов­ні­шньо гней­си часто схо­жі на гра­ні­ти або інші шару­ва­ті поро­ди, але від­рі­зня­ю­ться біль­шою сту­пін­ню пере­кри­ста­лі­за­ції й чіткою поло­сча­ті­стю, яка робить їх лег­ко впі­зна­ва­ни­ми. Це одна з осо­бли­во­стей, яка допо­ма­гає від­рі­зни­ти гнейс від інших бага­то­ша­ро­вих порід. Міне­раль­но, зазви­чай вклю­чає кварц, польо­вий шпат, слю­ду, хло­рит та інші гли­ни­сті міне­ра­ли. Деякі також містять біль­ші кри­ста­ли, вбу­до­ва­ні в матри­цю поро­ди, най­ча­сті­ше гра­на­то­ві, топа­зо­ві та бери­ло­ві міне­ра­ли.

Гней­си, які вини­ка­ють при мета­мор­фі­змі оса­до­вих порід, зазви­чай зба­га­че­ні гли­но­зе­мом і часто містять такі міне­ра­ли, як анда­лус, силі­ма­ніт, кіа­ніт, гра­нат. Такі гней­си нази­ва­ють висо­ко­гли­но­зем­ни­сти­ми.

Гней­си пор­фі­ро­бла­сто­вої стру­кту­ри, містять вели­кі пор­фі­ро­бла­сти або пор­фі­ро­кла­сти польо­вих шпа­тів (зазви­чай мікро­клін).

За хара­кте­ром пер­вин­них порід (сту­пе­нем мета­мор­фі­зму) виді­ля­ють пара­гней­си і орто­гней­си. Пер­ші утво­рю­ю­ться вна­слі­док гли­бо­ко­го мета­мор­фі­зму оса­до­вих гір­ських порід, а дру­гі — магма­ти­чних (голов­ним чином вул­ка­ні­чних).

За міне­раль­ним скла­дом виді­ля­ють пла­гі­о­гней­си, біо­ти­то­ві, муско­ві­то­ві, дво­слю­дя­ні, амфі­бо­ло­ві, піро­ксе­но­ві гней­си. За стру­кту­рою і текс­ту­рою роз­рі­зню­ють гней­си дере­во­по­ді­бні, очко­ві, стрі­чко­ві, листо­ві та інш.

Ком­бі­но­ва­ні гней­си — гра­ні­то-гней­си, діо­ри­то-гней­си тощо. Най­ти­по­ві­ші гней­си для древ­ніх докем­брій­ських ком­пле­ксів. Серед них — сірі гней­си, які від­но­сять до най­дав­ні­ших гір­ських порід Зем­лі. Актив­не утво­ре­н­ня гней­сів спо­сте­рі­га­ло­ся 2,5–2,0 млрд років тому. Най­дав­ні­ши­ми з відо­мих сьо­го­дні порід на Зем­лі є сірий гнейс регіо­ну Ака­сто, що ста­но­вить осно­ву екар­птро­на Канад­сько­го щита: їх вік ста­но­вить 3, 92 мільяр­да років.

Гнейс – один із най­по­ши­ре­ні­ших мета­мор­фі­чних утво­рень зем­ної кори, що скла­дає зна­чну части­ну гра­ні­тно-мета­мор­фі­чно­го шару кон­ти­нен­таль­ної кори та широ­ко роз­ви­не­ний у межах кри­ста­лі­чних щитів і склад­ча­стих поясів. Вели­кі його маси­ви фор­му­ють фун­да­мен­ти дав­ніх пла­тформ, зокре­ма Сибір­ської, а також ого­лю­ю­ться на Бал­тій­сько­му, Укра­їн­сько­му, Канад­сько­му та Алдан­сько­му щитах. Зна­чні покла­ди гней­сів відо­мі у Скан­ди­на­вії, Бра­зи­лії, Індії, ПАР, Австра­лії та Цен­траль­ній Євро­пі (Німеч­чи­на, Чехія, Поль­ща).

Вони утво­рю­ють гео­ло­гі­чні ком­пле­кси пло­щею в тися­чі ква­дра­тних кіло­ме­трів, тому їхні ресур­си вва­жа­ю­ться пра­кти­чно неви­чер­пни­ми для буді­вель­ної про­ми­сло­во­сті.

В Укра­ї­ні гней­си поши­ре­ні в межах Укра­їн­сько­го кри­ста­лі­чно­го щита, осо­бли­во на Жито­мир­щи­ні, Київ­щи­ні, Він­нич­чи­ні та Кіро­во­град­щи­ні. Най­біль­ше про­ми­сло­ве зна­че­н­ня мають Жито­мир­ські родо­ви­ща, запа­си яких оці­ню­ю­ться у деся­тки міль­йо­нів кубі­чних метрів і забез­пе­чу­ють дов­го­три­ва­лу пер­спе­кти­ву видо­бу­тку; також відо­мі покла­ди у Приазов’ї та на Дні­про­пе­тров­щи­ні.

Гнейс зав­дя­ки сво­їм фізи­ко-меха­ні­чним вла­сти­во­стям, міцно­сті та деко­ра­тив­но­сті широ­ко вико­ри­сто­ву­є­ться у будів­ни­цтві та архі­те­кту­рі. Він є цін­ним мате­рі­а­лом для фун­да­мен­тів, дамб, мостів та під­пір­них стін, адже хара­кте­ри­зу­є­ться висо­кою стій­кі­стю до атмо­сфер­них впли­вів і три­ва­лим тер­мі­ном слу­жби.

Подрі­бне­ний гнейс у вигля­ді щебе­ню засто­со­ву­ють у доро­жньо­му та залі­зни­чно­му будів­ни­цтві, а також як запов­ню­вач у бетон­них і асфаль­то­бе­тон­них сумі­шах. Зав­дя­ки хара­ктер­но­му шару­ва­то­му малюн­ку гнейс має зна­чну деко­ра­тив­ну цін­ність і вико­ри­сто­ву­є­ться як обли­цю­валь­ний камінь для фаса­дів буді­вель, схо­дів, цоко­лів, інтер’єрних дета­лей.

Полі­ро­ва­ні пли­ти з ньо­го нада­ють спо­ру­дам вишу­ка­но­го вигля­ду, тому його часто засто­со­ву­ють у гро­мад­ських та адмі­ні­стра­тив­них будів­лях, а також у мону­мен­таль­но­му будів­ни­цтві для ство­ре­н­ня пам’ятників, скуль­птур і мемо­рі­аль­них ансам­блів.

Окре­мі різно­ви­ди гней­су, що містять польо­ві шпа­ти, вико­ри­сто­ву­ю­ться як сиро­ви­на для виро­бни­цтва кера­мі­чних виро­бів і міне­раль­ної вати. У Скан­ди­на­вії та Кана­ді гнейс широ­ко поши­ре­ний у міській архі­те­кту­рі, а в Укра­ї­ні жито­мир­ські родо­ви­ща поста­ча­ли мате­рі­ал для оздо­бле­н­ня буді­вель у Киє­ві, Жито­ми­рі та Він­ни­ці. Таким чином, гнейс поєд­нує пра­кти­чність буді­вель­но­го каме­ню з деко­ра­тив­ні­стю оздо­блю­валь­но­го мате­рі­а­лу, що визна­чає його важли­ве зна­че­н­ня у різних сфе­рах госпо­дар­ства.