Кори­сні копа­ли­ни Іва­но-Фран­ків­ської обла­сті

Іва­но-Фран­ків­ська область, роз­та­шо­ва­на в обі­ймах Кар­пат, при­хо­вує у сво­їй надрах неймо­вір­ний скарб, який зда­тен змі­ни­ти не лише еко­но­мі­чний ланд­шафт регіо­ну, а й забез­пе­чи­ти дов­го­стро­ко­вий роз­ви­ток. Цін­ність кори­сних копа­лин, що дарує ця зем­ля, неоці­нен­на, і їх вивче­н­ня важли­во як для нау­ков­ців, так і для всьо­го суспіль­ства. У цій стат­ті ми погли­би­мо­ся у світ багат­ства при­ро­дних ресур­сів Іва­но-Фран­ків­ської обла­сті та їхню зна­чу­щість для регіо­наль­но­го та загаль­но­на­ціо­наль­но­го роз­ви­тку.

Зага­лом на тери­то­рії обла­сті нара­хо­ву­є­ться біль­ше 300 родо­вищ кори­сних копа­лин, з яких 183 облі­ко­ву­є­ться Дер­жав­ним балан­сом запа­сів Укра­ї­ни. Кори­сні копа­ли­ни обла­сті при­уро­че­ні до оса­до­во­го ком­пле­ксу порід палео­зой­сько­го, мезо­зой­сько­го та кай­но­зой­сько­го віку. Роз­мі­ще­н­ня кори­сних копа­лин гене­ти­чно та про­сто­ро­во невід­рив­но пов’язане із стру­ктур­но-гео­ло­гі­чни­ми осо­бли­во­стя­ми фор­му­ва­н­ня тери­то­рії.

Нафта

Про­ми­сло­ва роз­роб­ка нафто­вих родо­вищ на тере­нах обла­сті роз­по­ча­лась ще у 1771 році – на про­ми­слі Сло­бо­да-Рун­гур­ська. Основ­на части­на нафто­вих родо­вищ обла­сті при­уро­че­на до Пере­д­кар­пат­сько­го про­ги­ну, а саме Бори­сла­во-Покут­ської зони. Серед нафто­вих родо­вищ відо­мі Долин­ське, Спа­ське, Рожня­тів­ське, Чечвин­ське, Май­дан­ське родо­ви­ща. Про­ми­сло­ві покла­ди нафти при­уро­че­ні до гори­зон­тів масив­них піско­ви­ків палео­ген-нео­ге­но­во­го флі­шу. Основ­ни­ми нафто­но­сни­ми стра­ти­гра­фі­чни­ми гори­зон­та­ми є мені­лі­то­ва сві­та (олі­го­цен – ран­ній міо­цен), вигод­ська та маняв­ська сві­ти еоце­ну. Дані родо­ви­ща скле­пін­ча­сто­го або ком­бі­но­ва­но­го типу, екра­но­ва­ні попе­ре­чни­ми ски­да­ми та ски­до-зсу­ва­ми. Балан­со­ві видо­був­ні запа­си нафти за кате­го­рі­я­ми А+В+С1 оці­ню­ють у 19,2 млн т, за кате­го­рі­єю С2 – 4,4 млн т. Поза­ба­лан­со­ві запа­си оці­ню­ють у 6,1 млн т.

Газ

Роз­роб­ка газо­вих родо­вищ у регіо­ні роз­по­ча­лась з Дашав­сько­го про­ми­слу на тере­нах сусі­дньої Львів­ської обла­сті у 1921 році. Газо­ві родо­ви­ща обла­сті при­уро­че­ні до Біль­че-Воли­цької зони. Основ­ни­ми про­ду­ктив­ни­ми гори­зон­та­ми є нео­ге­но­ві від­кла­ди косів­ської та дашав­ської світ. Покла­ди газу скон­цен­тро­ва­ні у пас­тках, що роз­мі­ще­ні у скле­пі­н­нях бра­хі­ан­ти­клі­на­лей. Серед най­біль­ших родо­вищ газу виді­ля­ють Дашав­ське, Любе­шів­ське, Кодо­бнян­ське, Бого­род­чан­ське родо­ви­ща. Запа­си газу за кате­го­рі­я­ми А+В+С1 оці­ню­ють в 23,6 млрд м3, за кате­го­рі­єю С2 – 5,5 млрд м3.

Газоконденсат

Газо­кон­ден­са­тні родо­ви­ща також при­уро­че­ні до Бори­сла­во-Покут­ської зони. Про­ми­сло­ві покла­ди кон­ден­са­ту відо­мі на Росіль­нян­сько­му, Косма­цько­му та Мона­стир­чан­сько­му родо­ви­щах. Ску­пче­н­ня вугле­во­днів при­уро­че­ні до анти­клі­наль­них стру­ктур і пов’язані із еоцен-олі­го­цен-нижньо­міо­це­но­ви­ми флі­шо­ви­ми ком­пле­кса­ми.

Про­ми­сло­ві покла­ди нафти та газу утво­рю­ють Стру­тин­ське, Луквин­ське та Дзви­ня­цьке газо­на­фто­ві родо­ви­ща, які при­уро­че­ні до скле­пінь анти­клі­на­лей у межах Бори­сла­во-Покут­ської зони. Основ­ни­ми нафто­но­сни­ми ком­пле­кса­ми є мені­лі­то­ва сві­та (олі­го­цен – ран­ній міо­цен), вигод­ська та маняв­ська сві­ти еоце­ну.

Буре вугілля

В межах обла­сті покла­ди буро­го вугі­л­ля поши­ре­ні досить широ­ко. Голов­на части­на покла­дів нале­жить до При­кар­пат­ської вугле­но­сної пло­щі, час­тко­во із захо­ду сюди захо­дить При­дні­стров­ська вугле­но­сна пло­ща, покла­ди якої на При­кар­пат­ті не роз­ро­бля­лись. При­кар­пат­ська вугле­но­сна пло­ща про­стя­га­є­ться від м. Калуш Іва­но-Фран­ків­ської обла­сті до м. Сто­ро­жи­нець Чер­ні­ве­цької обла­сті, сму­гою шири­ною до 30 км і дов­жи­ною 130 км. Про­ду­ктив­ні пла­сти при­уро­че­ні до від­кла­дів верх­ньо­го тор­то­ну зов­ні­шньої зони Пере­д­кар­пат­сько­го про­ги­ну. Верх­ньо­тор­тон­ські від­кла­ди пред­став­ле­ні пістин­ською сві­тою, яка поді­ля­є­ться на три гори­зон­ти: нижньо-покут­ський, пістин­ський та верх­ньо-покут­ський. Вугле­но­сним є сере­дній, він пред­став­ле­ний чер­гу­ва­н­ням глин з піска­ми та піско­ви­ка­ми. Поту­жність гори­зон­ту скла­дає 290–320 м. Всьо­го налі­чу­є­ться три вугіль­них пла­сти, поту­жні­стю 0,5 м і біль­ше. Вугі­л­ля пере­хі­дне від буро­го до дов­го­по­лу­ме­не­во­го типу. Щіль­не, міцне, чор­но­го кольо­ру, золь­ні­стю 10–20%, вихід летких речо­вин — 43–61%, сір­ча­ність — 2,0–6,5%. Вла­сти­ва під­ви­ще­на тепло­та зго­ра­н­ня 20,5–33,5 МДж/кг.

У мину­ло­му, до сере­ди­ни ХХ сто­лі­т­тя, роз­ро­бля­лись Коло­мий­ське, Тро­стя­не­цьке, Ново­се­ли­ця-Джу­рів­ське та Кова­лів­ське родо­ви­ща. Видо­бу­ток буро­го вугі­л­ля на цих родо­ви­щах роз­по­чав­ся за часів існу­ва­н­ня Австро-Угор­щи­ни, і три­вав до кін­ця 1960‑х років. Роз­ро­бля­лись вони шахтним спосо­бом, але, через скла­дні гео­ло­гі­чні умо­ви, збіль­ше­н­ня видо­бу­тку газу у регіо­ні родо­ви­ща були визна­ні нерен­та­бель­ни­ми.

Торф

В обла­сті налі­чу­є­ться близь­ко 65 родо­вищ тор­фу. Загаль­ні запа­си його оці­ню­ю­ться в 14,4 млн. т. Виді­ля­ю­ться Поділь­ський та Пере­д­кар­пат­ський торф’яний район. Родо­ви­ща Поділь­сько­го райо­ну, які охо­плю­ють Дні­стров­ське лів­обе­реж­жя, виклю­чно низин­но­го типу, при­уро­че­ні до річко­вих заплав. Ці покла­ди кон­тро­лю­ю­ться межа­ми поши­ре­н­ня голо­це­но­вих від­кла­дів. Серед най­біль­ших у райо­ні родо­вищ: Гри­го­рів­ське, Журів­ське, Коло­ко­лин­ське. Родо­ви­ща Пере­д­кар­пат­сько­го райо­ну роз­та­шо­ва­ні у межах пра­в­обе­реж­жя Дні­стра. Тут наяв­ні родо­ви­ща як вер­хо­во­го, так і змі­ша­но­го та низин­но­го типів. До вер­хо­во­го типу від­но­сять родо­ви­ща Під Бором, Туро­ва Дача та Кри­ве­цьке. Змі­ша­ні та низин­ні родо­ви­ща при­уро­че­ні до долин рік Лім­ни­ці та Чечви. Торф біль­шо­сті родо­вищ вико­ри­сто­ву­є­ться у яко­сті добрив, части­на тор­фо­вищ зайня­та сіль­сько­го­спо­дар­ськи­ми угі­д­дя­ми.

Марганець

У межах обла­сті фіксу­є­ться під­ви­ще­на мар­ган­це­ва міне­ра­лі­за­ція у вигля­ді рудо­про­я­вів вздовз русел річок Свірж, Гни­ла Липа та про­ми­сло­во­го ску­пче­н­ня – Бур­штин­ське родо­ви­ще. За гене­ти­чним типом це оса­до­ві родо­ви­ща. Зру­де­ні­н­ня при­уро­че­не до нео­ге­но­вих від­кла­дів косів­ської сві­ти, які скла­де­ні мер­ге­ли­сти­ми, вапня­ко­во-мер­ге­ли­сти­ми ритмо­лі­та­ми та вапня­ко­ви­сти­ми гли­на­ми. Рудні тіла пред­став­ле­ні лін­за­ми, вміст мар­ган­цю від 7 до 22%. Нара­зі Бур­штин­ське родо­ви­ще не ста­но­вить про­ми­сло­во­го інте­ре­су.

Кольорові метали

У межах обла­сті фіксу­ю­ться рудо­про­я­ви міді, свин­цю та цин­ку. Мідна міне­ра­лі­за­ція при­уро­че­на до від­кла­дів палео­ге­ну та нео­ге­ну. Мідні міне­ра­ли пред­став­ле­ні халь­ко­зи­ном, мала­хі­том, халь­ко­пі­ри­том, кове­лі­ном. Рудо­про­я­ви міді від­зна­че­ні побли­зу сіл Ясень, Петран­ка. Про­ми­сло­во­го інте­ре­су рудо­про­я­ви у межах обла­сті не мають.

Свин­це­во-цин­ко­ве зру­де­ні­н­ня пов’язане із родо­ви­ща­ми вугле­во­днів. Впер­ше свин­це­во-цин­ко­ві про­я­ви на При­кар­пат­ті зна­йшли ще у ХІХ сто­літ­ті при роз­роб­ці Дзви­ня­цько­го та Ста­рун­сько­го родо­вищ озоке­ри­ту. Полі­ме­та­лі­чна міне­ра­лі­за­ція при­уро­че­на до мола­со­вих ком­пле­ксів нижньо­міо­це­но­вих від­кла­дів. Зру­де­ні­н­ня пред­став­ле­не гале­ні­том та сфа­ле­ри­том. Про­ми­сло­во­го інте­ре­су нара­зі не ста­нов­лять.

Рідкісні метали

У межах обла­сті спо­сте­рі­га­ю­ться під­ви­ще­ні кон­цен­тра­ції рід­кі­сних мета­лів. Під­ви­ще­ний вміст вана­дію, та молі­бде­ну при­уро­че­ний до тем­них аргі­лі­тів сере­дньо- та верх­ньо­ме­ні­лі­то­вої під­світ (олі­го­цен-міо­цен). Зафі­ксо­ва­но такі про­я­ви цих мета­лів: Лоп’янецький, Лозо­чний, Під­су­хів­ський. Про­ми­сло­во­го інте­ре­су дані про­я­ви не мають.

Золото

На осно­ві резуль­та­тів пошу­ко­вих і пошу­ко­во-реві­зій­них дослі­джень на тери­то­рії Іва­но-фран­ків­ської обла­сті вста­нов­ле­но наяв­ність золо­та в алю­ві­аль­них від­кла­дах долин басей­нів річок Прут, Чере­мош та Серет, а також у слобід­ських кон­гло­ме­ра­тах міо­це­ну і пістин­ських кон­гло­ме­ра­тах сар­ма­ту. Декіль­ка обла­стей, зокре­ма Коло­мий­ська, Доли­на, пра-Чере­мо­ша і Яблу­нів­ська, визна­ні пер­спе­ктив­ни­ми для вияв­ле­н­ня неве­ли­ких роз­си­пних родо­вищ золо­та.

Дже­ре­ла­ми роз­си­пно­го золо­та в алю­вію Пере­д­кар­пат­ської части­ни доли­ни р. Чере­мош та ста­ро­дав­ньої доли­ни р. пра-Чере­мош вияви­лись корін­ні золо­то­но­сні поро­ди Чив­чи­вин­сько­го (Мар­ма­ро­сько­го) маси­ву. Напри­клад, на Коло­мий­ській ділян­ці пло­щею 20 км2 золо­тов­мі­сний алю­вій має поту­жність 0,2—0,8 м, вміст золо­та 22—226 мг/м3, а про­гно­зні ресур­си золо­та оці­ню­ю­ться на 0,5 т. Поді­бно, на пістин­ській ділян­ці пло­щею 3,5 км2, поту­жність золо­то­но­сно­го шару дося­гає 20 м, вміст золо­та — до 2,2 г/т, і про­гно­зні ресур­си золо­та оці­ню­ю­ться до 2,0 т. Загаль­на оцін­ка про­гно­зних ресур­сів по чоти­рьох ділян­ках скла­дає 16,0 т золо­та.

Стронцій

Строн­ці­є­ве зру­де­ні­н­ня при­уро­че­не до юрських (нижнів­ська сві­та), крей­до­вих (луквин­ська сві­та) та нео­ге­но­вих (тира­ська сві­та) від­кла­дів. Пред­став­ле­не зде­біль­шо­го целе­сти­ном, рід­ше строн­ці­а­ні­том. Про­я­ви строн­ці­є­во­го зру­де­ні­н­ня було вияв­ле­но у свер­дло­ви­нах побли­зу насе­ле­них пун­ктів Сів­ка Вой­ни­лів­ська, Нім­шин, Бур­штин, Куро­па­тни­ки та Поді­л­ля у поро­дах крей­ди та юри. Строн­ці­є­ве зру­де­ні­н­ня пов’язане із зоною Раде­хів-Рога­тин­сько­го роз­ло­му та вузла його пере­ти­ну із Суща­но-Пер­жан­ським роз­ло­мом.

Сірка

Покла­ди сір­ки в Іва­но-Фран­ків­ській обла­сті пов’язані із суль­фа­тно-кар­бо­на­тни­ми від­кла­да­ми нео­ге­ну. У межах обла­сті вияв­ле­но насту­пні родо­ви­ща та рудо­про­я­ви: Подо­ро­жнен­ське, Журав­нен­ське, Лисе­цьке родо­ви­ща та Під­гір­ський, Бра­тків­ський, Бере­зів­ський та ін. сір­ко­про­я­ви. Із усіх родо­вищ сір­ки роз­ро­бля­лось лише Подо­ро­жнен­ське родо­ви­ще про­тя­гом 1971–1997 рр.

Озокерит

Озоке­ри­то­ві про­я­ви та родо­ви­ща у Пере­д­кар­пат­ті відо­мі з XVIII сто­лі­т­тя. Про­ми­сло­вий видо­бу­ток озоке­ри­ту від­бу­вав­ся на Дзви­ня­цько­му та Ста­рун­сько­му родо­ви­щах, які роз­мі­ще­ні у Бори­сла­во-Покут­ській зоні. Покла­ди озоке­ри­ту при­уро­че­ні до скле­пін­нє­вих частин анти­клі­на­лей, що скла­де­ні від­кла­да­ми нео­ге­ну. Для Дзви­ня­цько­го родо­ви­ща хара­ктер­ним є пла­сто­вий хара­ктер покла­ду, а для Ста­рун­сько­го – жиль­ний. Постій­ний видо­бу­ток даної кори­сної копа­ли­ни здій­сню­вав­ся до 1960‑х, після чого його пере­ста­ли видо­бу­ва­ти. Від­нов­ле­н­ня видо­бу­тку зале­жить від рин­ко­во­го попи­ту на цю сиро­ви­ну.

Гіпс

Гіпс у межах обла­сті видо­бу­ва­є­ться для бага­тьох потреб, як і для обли­цю­валь­но­го камі­н­ня, так як і буді­вель­на (цемен­тна) сиро­ви­на. У яко­сті обли­цю­валь­но­го камі­н­ня про­ми­сло­вим вимо­гам від­по­від­а­ють гіпси із родо­ви­ща Меду­ха, Журав­нен­сько­го, Коло­ко­лин­сько­го та Тро­стя­не­цько­го родо­вищ. Всі вони пред­став­ле­ні гіпса­ми тира­ської сві­ти нео­ге­ну, що при­да­тні для видо­бу­тку від­кри­тим спосо­бом.

У яко­сті буді­вель­ної сиро­ви­ни також вико­ри­сто­ву­ють гіпси тира­ської сві­ти нео­ге­но­во­го віку, що про­сто­ро­во зосе­ре­дже­ні на лів­обе­реж­жі Дні­стра. Серед родо­вищ, де видо­бу­ва­ють такий гіпс, від­зна­ча­ють: Межи­гір­сько-Дубо­ве­цьке, Ново­шин­ське, Ган­ну­сів­ське, Вов­чи­не­цьке, Оле­шів­ське родо­ви­ща.

Вапняки, мергелі

Вапня­ки у межах обла­сті видо­бу­ва­ю­ться у яко­сті буді­вель­ної та цемен­тної сиро­ви­ни. Всі покла­ди вапня­ків в обла­сті при­уро­че­ні до від­кла­дів верх­ньої крей­ди (дубо­ве­цька сві­та). Вапня­ки та мер­ге­лі крей­до­вих від­кла­дів вико­ри­сто­ву­ю­ться для виго­тов­ле­н­ня вапна, а опіль­ські вапня­ки – у яко­сті буто­во­го каме­ню. Для виго­тов­ле­н­ня вапна вапня­ки видо­бу­ва­ють із Горо­жан­ків­сько­го, Стри­ган­ців­сько­го та Пала­ги­цько­го родо­вищ. Для виро­бни­цтва буто­во­го каме­ню вапня­ки видо­бу­ва­ють із Гниль­чен­сько­го родо­ви­ща.

У яко­сті цемен­тної сиро­ви­ни вапня­ки та мер­ге­лі видо­бу­ва­ю­ться із Дубовецького‑І, Дубо­ве­цько­го-ІІ, Межи­гір­сько-Мари­но­піль­сько­го родо­вищ. Роз­роб­ка даних родо­вищ про­во­ди­ться від­кри­тим спосо­бом, а сиро­ви­на пере­ро­бля­є­ться виро­бни­чи­ми поту­жно­стя­ми ПрАТ «Іва­но-Фран­ків­ськце­мент».

Глина

Гли­на видо­бу­ва­є­ться для виго­тов­ле­н­ня цегли, чере­пи­ці, кера­мі­чно­го каме­ню тощо. Видо­бу­ток веде­ться нео­ге­но­вих та четвер­тин­них глин. Видо­бу­ток глин про­во­ди­ться на Вой­ни­лів­сько­му, Калу­сько­му, Верх­ньо­стру­тин­сько­му, Кри­во­ту­лин­сько­му родо­ви­щах.

Солі

У межах обла­сті виді­ле­но родо­ви­ща кам’яної солі: Долин­ське, Верх­ньо­стру­тин­ське, Ясе­но­ве­цьке, Рожня­тів­ське. Соле­но­сні тов­щі при­уро­че­ні до від­кла­дів нео­ге­ну. Кам’яна сіль пред­став­ле­на галі­том, з вклю­че­н­ня­ми гіпсу, ангі­дри­ту. Дані солі при­да­тні для видо­бу­ва­н­ня мето­дом під­зем­но­го вилу­го­ву­ва­н­ня з отри­ма­н­ням наси­че­них роз­со­лів.

калій­но-магні­є­ві солі у межах обла­сті більш поши­ре­ні ніж натрі­є­ві. Родо­ви­ща на яких від­кри­то калій­но-магні­є­ву соле­но­сну фор­ма­цію: Росіль­нян­ське, Дзви­ня­цьке, Ста­рун­ське, Мар­ків­ське, Молод­ків­ське, Вели­ка Тур’я, Тро­стя­не­цьке та Калуш-Голин­ське. Поту­жність соле­но­сної тов­щі поде­ку­ди сягає 1000 м. Солі пред­став­ле­ні галі­том, каї­ні­том, силь­ві­ном, кар­на­лі­том, полі­га­лі­том. Одним з най­біль­ших родо­вищ калій­но-магні­є­вих солей є Калуш-Голин­ське. Це родо­ви­ще скла­да­є­ться із ряду діля­нок, які утво­рю­ють Калу­ське та Голин­ське поля. Дане родо­ви­ще роз­ро­бля­лось і роз­ро­бля­є­ться як під­зем­ним, так і від­кри­тим спосо­ба­ми.

Природні розсоли

Істо­рія соле­ва­рі­н­ня на При­кар­пат­ті сягає ще X сто­лі­т­тя. Соле­вар­ні були роз­мі­ще­ні у містах Доли­ні, Косо­ві, Калу­ші, побли­зу сіл Молод­ків та Петран­ка. На пер­ших ета­пах техно­ло­гія видо­бу­тку солі із роз­со­лу була дово­лі при­мі­тив­ною, про­те зго­дом соле­вар­ні Доли­ни та Калу­ша було зна­чно модер­ні­зо­ва­но. Нара­зі про­ми­сло­вим кон­ди­ці­ям від­по­від­а­ють роз­со­ли Долин­сько­го родо­ви­ща. Роз­соль­ний гори­зонт при­уро­че­ний до соле­но­сної тов­щі воро­ти­щен­ської сві­ти (нео­ген). Міне­ра­лі­за­ція роз­со­лу змі­ню­є­ться від 17–30 г/дм3 до 270–319 г/дм3. В різні роки роз­роб­ки дано­го родо­ви­ща екс­плу­а­ту­ва­ли­ся сім свер­дло­вин та три шахти.

Підземні води

На тери­то­рії Іва­но-Фран­ків­ської обла­сті водо­но­сні гори­зон­ти при­уро­че­ні до фане­ро­зой­ських від­кла­дів. Тут поши­ре­ні родо­ви­ща прі­сних, міне­раль­них вод, а також про­ми­сло­вих вод, які можна вико­ри­сто­ву­ва­ти для видо­бу­тку кори­сних ком­по­нен­тів.

Роз­по­діл прі­сних вод по тери­то­рії обла­сті нерів­но­мір­ний. Для водо­по­ста­ча­н­ня кру­пних насе­ле­них пун­ктів, вико­ри­сто­ву­ють водо­но­сну тов­щу, пов’язану із верх­ньо­плей­сто­це­но­ви­ми алю­ві­аль­ни­ми від­кла­да­ми. Це такі родо­ви­ща, як: Журав­нен­ське, Калу­ське, Шев­чен­ків­ське, Гали­цьке, Рожня­тів­ське, Бого­род­чан­ське, Чер­ні­їв­ське тощо. З водо­но­сним гори­зон­том у крей­до­вих від­кла­дах, пов’язане Бур­штин­ське родо­ви­ще.

Міне­раль­ні води у межах обла­сті пред­став­ле­ні числен­ни­ми про­я­ва­ми та Під­лю­тен­ським родо­ви­щем. Міне­раль­ні води у цих про­я­вах різня­ться за міне­раль­ним скла­дом та міне­ра­лі­за­ці­єю. За при­зна­че­н­ням ці води вико­ри­сто­ву­ю­ться у яко­сті ліку­валь­но-сто­ло­вих, ліку­валь­них вод та зов­ні­шньо­го засто­су­ва­н­ня.

Як про­ми­сло­ві води, у межах обла­сті можна видо­бу­ва­ти бром­ні, йодні, йодо-бром­ні та йодо-бор­но-бром­ні води. Родо­ви­ща та про­я­ви цих вод пов’язані із нафто­га­зо­ви­ми родо­ви­ща­ми. Про­ми­сло­вим кон­ди­ці­ям від­по­від­а­ють про­я­ви, вияв­ле­ні побли­зу Калу­ша та Ста­ру­ні (бром­ні води); Лисків­ський, Нижньо­стру­тин­ський та Гра­бів­ський (йодні); Ясе­но­ве­цький, Дзвиняцький‑І та Май­дан­ський (йодо-бром­ні); Дзви­ня­цький-ІІ, Ста­рун­ський-ІІ (йодо-бор­но-бром­ні).

Отже, кори­сні копа­ли­ни Іва­но-Фран­ків­ської обла­сті – це не про­сто роз­кіш при­ро­ди, а й клю­чо­вий ресурс для фор­му­ва­н­ня висо­ко­ро­з­ви­не­но­го та стій­ко­го суспіль­ства. Зба­га­че­ні енер­ге­ти­чні, міне­раль­ні та при­ро­дні резер­ви цьо­го регіо­ну обо­в’яз­ко­во мають ста­ти об’є­ктом ретель­но­го вивче­н­ня, збе­ре­же­н­ня та раціо­наль­но­го вико­ри­ста­н­ня. Іва­но-Фран­ків­ська область віді­грає неаби­яку роль у націо­наль­ній еко­но­мі­ці, і вико­ри­ста­н­ня цих багатств вима­гає нашої ува­ги та від­по­від­аль­но­сті перед май­бу­тні­ми поко­лі­н­ня­ми.