Кори­сні копа­ли­ни Волин­ської обла­сті

Волин­ська область, що зна­хо­ди­ться на захо­ді Укра­ї­ни, сла­ви­ться сво­ї­ми бага­ти­ми при­ро­дни­ми ресур­са­ми, серед яких можна виді­ли­ти кори­сні копа­ли­ни. Їх видо­бу­ток віді­грає важли­ву роль у роз­ви­тку про­ми­сло­во­сті та еко­но­мі­ки Волин­ської обла­сті, спри­яє ство­рен­ню робо­чих місць та забез­пе­чує зба­лан­со­ва­ний роз­ви­ток регіо­ну.

Тож до основ­них кори­сних копа­лин Волин­ської обла­сті нале­жать:

Торф

Торф є най­по­ши­ре­ні­шою кори­сною копа­ли­ною на тери­то­рії обла­сті. Основ­ною умо­вою фор­му­ва­н­ня тор­фо­вищ є наяв­ність тор­фо­утво­рю­ю­чих рослин­них груп та постій­не пере­зво­ло­же­н­ня суб­стра­ту без досту­пу кисню, яке вини­кає при близь­ко­му від поверх­ні рів­ні ґрун­то­вих вод та спо­віль­не­но­му режи­мі інфіль­тра­ції. Такі умо­ви вини­ка­ють лише при явній пере­ва­зі інфіль­тра­ції над поверх­не­вим сто­ком і випа­ро­ву­ва­н­ням. Най­більш цим умо­вам від­по­від­а­ють доли­ни річок, осо­бли­во їх запла­ви та низь­кі надза­плав­ні тера­си. Пере­ва­жна части­на тор­фо­вих родо­вищ при­уро­че­на до долин річок Сто­хід, Стир, Пути­лів­ка, Сту­бла, Чор­но­гу­ска та межи­річ­чя рр. Сто­хід і Стир, осо­бли­во у пів­ні­чній, пів­ні­чно-захі­дній і цен­траль­ній части­нах арку­ша.

На тери­то­рії Волин­ської обла­сті роз­та­шо­ва­ні 73 тор­фо­вих родо­ви­ща, що зде­біль­шо­го від­но­ся­ться до низин­но­го типу. За бота­ні­чним скла­дом тор­фо­ви­ща оче­ре­тя­но-осо­ко­ві (пере­ва­жно), оче­ре­тя­ні, осо­ко­ві, осо­ко­во-гіпно­ві, лісо-топ’яні, сфа­гно­во-осо­ко­ві, дере­вин­но-осо­ко­ві і змі­ша­ні. Зрід­ка зустрі­ча­ю­ться тор­фо­ви­ща вер­хо­во­го, пере­хі­дно­го і змі­ша­но­го типів. Вер­хо­ві торф’яники за бота­ні­чним скла­дом папо­ро­тни­ко­ві, сосно­во-куши­це­ві, пере­хі­дні – лісо-топ’яні.

Золь­ність родо­вищ тор­фу Захі­дно-Полі­сько­го райо­ну скла­дає 7,2–35,0%, у пів­ні­чно-захі­дній, захі­дній части­нах тери­то­рії (спо­сте­рі­га­є­ться роз­чле­но­ва­ний рельєф за раху­нок кра­йо­вих льо­до­ви­ко­вих форм та інтен­сив­них нео­те­кто­ні­чних зді­ймань), вона дося­гає 40,0–51,1%. У Волин­сько­му лісо­сте­по­во­му райо­ні золь­ність тор­фу вища – 30,0–50,0%, на Чор­но­гу­сько­му і Луцько­му родо­ви­щах дося­гає макси­маль­них зна­чень, від­по­від­но 55,6% і 57,2%. На тор­фо­ви­щах вер­хо­во­го і пере­хі­дно­го типу золь­ність скла­дає – 11,0–18,4%.

Торф хара­кте­ри­зу­є­ться, в основ­но­му, сере­днім сту­пе­нем роз­кла­де­н­ня – 30–43%, зрід­ка зустрі­ча­є­ться сла­бо роз­кла­де­ний торф – 15–20%. Тепло­та зго­ра­н­ня абсо­лю­тно сухо­го тор­фу коли­ва­є­ться в межах 2205–4454 Ккал/кг, яка зале­жить від золь­но­сті, зако­но­мір­но зни­жу­ю­чись при збіль­шен­ні остан­ньої. Пло­ща тор­фо­вих родо­вищ на тери­то­рії арку­ша ста­но­вить близь­ко 34,6 тис. га. Най­кру­пні­ши­ми, най­більш відо­ми­ми і типо­ви­ми тор­фо­ви­ми родо­ви­ща­ми в межах арку­ша є Череваха‑І, Вели­ке Боло­то, Вели­ке Багно, Вуті­шне, Пере­спа-Духче, Жура­ви­чі. Біль­шість тор­фо­вих родо­вищ не роз­ро­бля­ю­ться, а екс­плу­а­то­ва­них в мину­ло­му сто­літ­ті – нині закон­сер­во­ва­ні.

Мідь

Мідне зру­де­ні­н­ня на тери­то­рії обла­сті зосе­ре­дже­но в Мане­ви­цько­му мета­ло­ге­ні­чно­му райо­ні Луків­сько-Ратнів­ської мета­ло­ге­ні­чної зони. Воно пов’язане в про­сто­ро­во-стра­ти­гра­фі­чно­му вимі­рі пере­ва­жно з самою верх­ньою части­ною бабин­ської сві­ти та лучи­чів­ськи­ми, зорян­ськи­ми і яку­шів­ськи­ми вер­ства­ми ратнів­ської сві­ти, що скла­да­ють верх­ню части­ну роз­рі­зу волин­ської серії.

В межах Мане­ви­цько­го мета­ло­ге­ні­чно­го райо­ну виді­ле­но 4 рудо­но­сних поля: Тель­чин­ське, Кома­рів­ське, Лишнів­ське і Чудлин­ське. Після завер­ше­н­ня пошу­ко­вих робіт у 2003 р. на Рафа­лів­ській ділян­ці Кома­рів­сько­го рудо­но­сно­го поля вико­на­на гео­ло­го-еко­но­мі­чна оцін­ка запа­сів і ресур­сів діля­нок в межах Мане­ви­цько­го мета­ло­ге­ні­чно­го райо­ну згі­дно пара­ме­трів кон­ди­цій техні­ко-еко­но­мі­чних дослі­джень (ТЕД). Кра­щі техні­ко-еко­но­мі­чні пока­зни­ки рен­та­бель­но­сті отри­ма­ні по варі­ан­ту бор­то­во­го вмі­сту міді в про­бі 0,2%, міні­маль­на поту­жність рудно­го тіла – 1,0 м.

Фосфорити

На тери­то­рії обла­сті, в межах Львів­сько-Волин­сько­го фосфа­то­но­сно­го басей­ну, виді­ле­но Мане­ви­цько-Кле­ван­ську фосфа­то­но­сну зону (4 рудо­про­я­ви), при­уро­че­ну до схи­лів пів­ден­но-схі­дно­го цен­три­клі­наль­но­го зами­ка­н­ня Ковель­сько-Волин­ської палео­за­то­ки сено­ман­сько­го віку. Зако­но­мір­ною осо­бли­ві­стю фосфа­то­но­сної пло­щі є зро­ста­н­ня поту­жно­сті про­ду­ктив­но­го гори­зон­ту від при­бе­ре­го­вої зони до від­но­сно гли­бо­ко­во­дної, і паді­н­ня вмі­сту Р2О5 в руді від від­но­сно гли­бо­ко­во­дної зони до при­бе­ре­го­вої.

Фосфо­ри­то­но­сні тери­ген­но-кар­бо­на­тні від­кла­ди літо­ло­гі­чно пред­став­ле­ні в нижній части­ні фосфат-гла­у­ко­ніт-квар­цо­ви­ми дрі­бно-тон­ко­зер­ни­сти­ми піска­ми і піско­ви­ка­ми, тем­но-сіро­го, сіро­го кольо­ру з зеле­ну­ва­тим від­тін­ком, сла­боз­це­мен­то­ва­ни­ми кар­бо­на­тно-гли­ни­стим мате­рі­а­лом, які посту­по­во пере­хо­дять в вапни­сті фосфат-гла­у­ко­ніт-квар­цо­вих і, дрі­бно­зер­ни­сті, сві­тло-сірі, з жов­тим від­тін­ком піско­ви­ки на гли­ни­сто-кар­бо­на­тно­му цемен­ті. Завер­шу­ють роз­різ іно­це­ра­мо­вих верств піску­ва­ті мер­ге­лі сві­тло-сіро­го, до біло­го, кольо­ру. Кіль­кість тери­ген­но­го мате­рі­а­лу в роз­рі­зі фосфо­ри­то­но­сно­го шару змен­шу­є­ться зни­зу дого­ри, від 40% (у підо­шві) до 5–10% (у покрів­лі).

Фосфо­ри­то­но­сність зумов­ле­на при­су­тні­стю в скла­ді порід фосфо­ри­тів зер­ни­сто­го типу. Вони пред­став­ле­ні фран­ко­лі­том і кур­скі­том, які мають фтор-кар­бо­нат-гідро­ксил-апа­ти­то­вий склад. Основ­на кіль­кість Р2О5 в зер­ни­стих фосфо­ри­тах пов’язана з при­зма­ми із сту­лок іно­це­ра­мів (до 70%) та фосфа­ти­зо­ва­ни­ми зер­на­ми гла­у­ко­ні­ту (10%), а також зрос­тка­ми непра­виль­ної фор­ми (6,0–8,4%), оолі­та­ми (1,3–3,2%), копро­лі­та­ми (0,3–2,3%), мікро­жов­на­ми (до 2,5%). Вміст Р2О5 по про­ду­ктив­но­му гори­зон­ту коли­ва­є­ться від 4,0 до 10,44%.

Сапропель

У Волин­ській обла­сті про­ве­де­но мас­шта­бні пошу­ко­во-оці­ню­валь­ні робо­ти по сапро­пе­лю та деталь­ну роз­від­ку на 191 озе­рі загаль­ною пло­щею 68,024 км². За дани­ми Київ­ської гео­ло­го­ро­зві­ду­валь­ної екс­пе­ди­ції, про­ми­сло­ві запа­си сапро­пе­лю за кате­го­рі­єю А+С2 скла­да­ють 69,987,2 тис. т, з яких балан­со­ві запа­си ста­нов­лять 63,621,9 тис. т. На 115 озе­рах вико­на­но пошу­ко­во-оці­ню­валь­ні робо­ти, у резуль­та­ті яких запа­си за кате­го­рі­єю С2 оці­не­но в 27,876,8 тис. т, із них балан­со­ві запа­си – 23,580,8 тис. т. Деталь­на роз­від­ка про­ве­де­на на 76 озе­рах, де запа­си за кате­го­рі­єю А ста­нов­лять 42,110,4 тис. т, а балан­со­ві запа­си – 40,041,1 тис. т. Зага­лом сту­пінь вивче­но­сті озер­них родо­вищ сапро­пе­лю у Волин­ській обла­сті сягає 81%, при­чо­му деталь­ною роз­від­кою охо­пле­но близь­ко 32% цих родо­вищ.

Най­біль­ше роз­ві­да­них родо­вищ сапро­пе­лю зна­хо­ди­ться в пів­ні­чних райо­нах обла­сті, зокре­ма в озе­рах Ратнів­сько­го, Турій­сько­го та Ста­ро­ви­жів­сько­го райо­нів (40,8% від усіх родо­вищ). Зна­чні запа­си також зафі­ксо­ва­но в Ковель­сько­му (11,0%), Мане­ви­цько­му (10,0%) і Шацько­му (9,4%) райо­нах. У цен­траль­них та пів­ден­них райо­нах обла­сті, таких як Горо­хів­ський, Іва­ни­чів­ський і Луцький, кіль­кість озер зна­чно мен­ша, тому запа­си сапро­пе­лю тут несут­тє­ві.

За видо­вим скла­дом сапро­пе­лю родо­ви­ща від­зна­ча­ю­ться різно­ма­ні­т­тям, най­біль­ші з них скла­де­ні декіль­ко­ма вида­ми: Повур­ське – орга­но-гли­ни­стим, змі­ша­но-водо­ро­сте­вим, вапня­ним, Боро­ве – орга­но-силі­ка­тним і кар­бо­на­тним, Сере­днє – торф’яним і орга­но-гли­ни­стим, решта одним видом сапро­пе­лю: орга­но-вапни­стим – Озе­рян­ське, Вели­ке, Пісо­чан­ське, Шку­рат­ське, орга­но-піща­ни­стим – Озер­це, Озе­ро, змі­ша­но-водо­ро­сте­вим – Лісов­ське, Слі­пе-II, орга­но-залі­зи­стим – Мале, Боло­тне, вапни­стим – Свя­те.

Бурштин

Тери­то­рія Волин­ської обла­сті нале­жить до Дубро­ви­цько-Воло­ди­ми­ре­цької бур­шти­но­но­сної зони, яка в вклю­чає Воло­ди­ми­ре­цький та Мане­ви­цький бур­шти­но­но­сні райо­ни. До Мане­ви­цько­го бур­шти­но­но­сно­го райо­ну вхо­дить пів­ні­чна части­на тери­то­рії, обме­же­на із захо­ду і схо­ду врі­за­ми палео­до­лин рр. Сто­хід і Стир, з пів­дня бере­го­вою ліні­єю Окон­сько­го палео­пі­дня­т­тя верх­ньо­крей­до­вих від­кла­дів. Гли­би­на заля­га­н­ня потен­цій­но бур­шти­но­но­сних межи­гір­сько-берек­ських від­кла­дів скла­дає від 2–3 до 10–15 м. В межах бур­шти­но­но­сно­го райо­ну роз­та­шо­ва­ні 4 про­я­ви бур­шти­ну – Лісо­вий Волин­ський, Вели­ко­ве­дмезь­кий, Гута Лісов­ська, Каме­ну­ха, гене­ти­чно пов’язаних з від­кла­да­ми межи­гір­ської сві­ти нижньо­го олі­го­це­ну та, в мен­шій мірі, берек­ської сві­ти верх­ньо­го олі­го­це­ну.

Край­ня пів­ні­чно-схі­дна части­на обла­сті вхо­дить до Воло­ди­ми­ре­цько­го бур­шти­но­но­сно­го райо­ну, який обме­же­ний з захо­ду і пів­дня врі­за­ми палео­до­ли­ни р. Стир. В межах бур­шти­но­но­сно­го райо­ну роз­та­шо­ва­ні 3 про­я­ви бур­шти­ну, гене­ти­чно пов’язаних з від­кла­да­ми межи­гір­ської сві­ти та, в мен­шій мірі, берек­ської сві­ти, – Бала­хо­ви­чі, Маю­ни­чі, Вели­ко­о­сни­цький, вияв­ле­ні при супу­тніх пошу­ках в межах Рафа­лів­сько­го рудно­го вузла само­ро­дно­мі­дно­го зру­де­ні­н­ня. Гли­би­на заля­га­н­ня межи­гір­сько-берек­ських від­кла­дів коли­ва­є­ться від 0,5–1,0 м до 10–15 м.

Сировина цегельно-черепична

Для виро­бни­цтва цегли і чере­пи­ці у Волин­ській обла­сті вико­ри­сто­ву­ю­ться гли­ни берек­ської сві­ти верх­ньо­го олі­го­це­ну, морен­ні суглин­ки і гли­ни дні­пров­сько­го клі­ма­то­лі­ту сере­дньо­го нео­плей­сто­це­ну, верх­ньо­го­не­о­плей­сто­це­но­ві леси, лесо­по­ді­бні суглин­ки і супі­ски еоло­во-делю­ві­аль­но­го, елю­ві­аль­но-делю­ві­аль­но­го та алю­ві­аль­них гене­зи­су.

Фізи­ко-меха­ні­чні вла­сти­во­сті суглин­ків: вміст кру­пно­зер­ни­стих вклю­чень роз­мі­ром біль­ше 0,5 мм скла­дає 0,03–0,69%, в сере­дньо­му – 0,24%, в т.ч. кар­бо­на­тних – 0,01–0,30%, в сере­дньо­му – 0,17%; фра­кції мен­ше 10 мкм – 20,70–39,72%; фра­кції мен­ше 1 мкм – 12,43 – 22,92%; пла­сти­чність – 3,15–8,0, в сере­дньо­му – 6,09. Суглин­ки від­но­ся­ться до мало-помір­но­пла­сти­чної сиро­ви­ни, а за вмі­стом тон­ко­дис­пер­сних фра­кцій – до гру­пи гру­бо-низь­ко­дис­пер­сної сиро­ви­ни з низь­ким вмі­стом дрі­бних і сере­дніх до (3мм) кру­пно­зер­ни­стих вклю­чень, в основ­но­му кар­бо­на­тно­го скла­ду.

На тери­то­рії обла­сті вра­хо­ва­но біль­ше 20 родо­вищ гли­ни­стих порід, з них Повор­ське, Забо­лот­тів­ське, Голоб­ське, Люб­чен­ське, Ківер­ців­ське, Гара­зджин­ське, Луцьке, Кади­щен­ське – виро­бле­ні, Арсе­но­ви­цьке, Тор­чин­ське, Оли­цьке-II, Олицьке‑I– закон­сер­во­ва­ні, Забо­роль­ське, Гні­дав­ське – роз­ро­бля­ю­ться, Лищев­ське, Остро­же­цьке – не роз­ро­бля­ли­ся.

Пісок

На тери­то­рії обла­сті вра­хо­ва­но 8 родо­вищ буді­вель­них пісків, що нале­жать до морен­них, під- і надмо­рен­них водно-льо­до­ви­ко­вих та алю­ві­аль­них четвер­тин­них від­кла­дів. з них Сокуль­ське, Кульчинське‑I, Сир­ни­ків­ське та Під­дуб­ців­ське – роз­ро­бля­ю­ться, Рожи­щен­ське та Бри­щен­ське – виро­бле­ні, Мане­ви­цьке та Мочул­кин­ське – не роз­ро­бля­ю­ться.

Також відо­ме 1 родо­ви­ще пісків силі­ка­тних — Куль­чин­ське-ІІ, що роз­ро­бля­є­ться Куль­чин­ським силі­ка­тним заво­дом. Кори­сною копа­ли­ною є сере­дньо­не­о­плей­сто­це­но­ві алю­ві­аль­ні піски сіро­го, жов­ту­ва­то-сіро­го кольо­ру, сере­дньо-дрі­бно­зер­ни­сті, гли­ни­сті, час­тко­во обво­дне­ні. Поту­жність сухо­го піску 0–3,2 м, обво­дне­но­го – 0,4–4,0 м. Хімі­чний склад пісків (%): SiO2 – 91,87–94,51; Al2O3 – 2,42–4,02; Fe2O3 – 0,66–0,76; TiO2 – 0,16–0,20; CaO – 0,16–0,46; MgO – 0,03–0,05; SO3 – 0,05–0,07; К2О – 0,63–0,72; Na2O – 0,21–0,27. Вміст пило­ви­дних, мули­стих і гли­ни­стих часток – 5,1–29,1%. Мар­ка силі­ка­тної цегли – М‑75, М‑100.

Мінеральні води

Міне­раль­ні води є ще одним важли­вим ресур­сом обла­сті, який вико­ри­сто­ву­є­ться для забез­пе­че­н­ня питної води, поли­ву сіль­сько­го­спо­дар­ських куль­тур та інду­стрі­аль­них потреб. Тери­то­рія Волин­ської обла­сті за гео­стру­ктур­ни­ми осо­бли­во­стя­ми роз­та­шо­ва­на в межах Воли­но-Поділь­сько­го арте­зі­ан­сько­го басей­ну, де цир­ку­ля­ція та поши­ре­н­ня міне­раль­них вод зале­жать від стру­ктур­них осо­бли­во­стей гео­ло­гі­чно­го роз­рі­зу широ­ко­го стра­ти­гра­фі­чно­го діа­па­зо­ну. Міне­раль­ні під­зем­ні води при­уро­че­ні до зон упо­віль­не­но­го водо­об­мі­ну. На даний час роз­ві­да­но 2 родо­ви­ща міне­раль­них вод: Луцьке родо­ви­ще хло­ри­дно-суль­фа­тних натрі­є­вих мало­мі­не­ра­лі­зо­ва­них вод та гідро­кар­бо­на­тних каль­ці­є­вих низь­ко­мі­не­раль­них вод без спе­ци­фі­чних ком­по­нен­тів та Жура­ви­цьке родо­ви­ще бром­них хло­ри­дних натрі­є­вих вод сере­дньої міне­ра­лі­за­ції.