Ліпа­рит (ріо­літ). Хара­кте­ри­сти­ка, поши­ре­н­ня, засто­су­ва­н­ня

Ліпа­рит (ріо­літ) — це вул­ка­ні­чна гір­ська поро­да, яка утво­рю­є­ться вна­слі­док засти­га­н­ня кислих магм на поверх­ні Зем­лі або у при­по­верх­не­вих умо­вах. Вжи­ва­н­ня фор­му­лю­ва­н­ня «ліпа­ри­ти (ріо­лі­ти)» поясню­є­ться тим, що ці два тер­мі­ни в гео­ло­гії часто вико­ри­сто­ву­ю­ться як сино­ні­ми, хоча мають пев­ні істо­ри­чні та кон­текс­ту­аль­ні від­мін­но­сті. Ліпа­рит — це заста­рі­ла назва поро­ди, яка була широ­ко вжи­ва­ною у 19–20 сто­лі­т­тях, осо­бли­во в євро­пей­ській літе­ра­ту­рі. У суча­сній нау­ко­вій тер­мі­но­ло­гії його пов­ні­стю замі­нив тер­мін ріо­літ. Факти­чно, оби­два тер­мі­ни опи­су­ють одну й ту саму поро­ду — вул­ка­ні­чний ана­лог гра­ні­ту, що має схо­жий міне­раль­ний склад (висо­кий вміст крем­не­зе­му, квар­цу і польо­вих шпа­тів). Тому у текс­тах, які поси­ла­ю­ться на дже­ре­ла різних пері­о­дів.

Ліпа­рит (ріо­літ) вхо­дить до пере­лі­ку кори­сних копа­лин загаль­но­дер­жав­но­го зна­че­н­ня затвер­дже­но­го поста­но­вою Кабі­не­ту Міні­стрів Укра­ї­ни від 12 гру­дня 1994 р. № 827, як сиро­ви­на скля­на і фар­фо­ро-фаян­со­ва та сиро­ви­на для буто­во­го каме­ню.

Фізико-механічні властивості ріолітів

Фізи­ко-меха­ні­чні вла­сти­во­сті ліпа­ри­тів (ріо­лі­тів) визна­ча­ють їх пра­кти­чне засто­су­ва­н­ня:

• Щіль­ність: Зазви­чай ста­но­вить 2,3–2,6 г/см³, що зумов­ле­но висо­ким вмі­стом крем­не­зе­му.
• Міцність: У сухо­му ста­ні пока­зни­ки міцно­сті на стиск варі­ю­ю­ться в межах 120–200 МПа, зале­жно від сту­пе­ня зце­мен­то­ва­но­сті та наяв­но­сті трі­щин.
• Водо­по­гли­на­н­ня: Ріо­літ є пори­стою поро­дою, і цей пока­зник може ста­но­ви­ти 0,5–4%, що впли­ває на його дов­го­ві­чність у воло­гих умо­вах.
• Твер­дість: За шка­лою Моо­са поро­да має твер­дість близь­ко 6–7, що робить її при­да­тною для вико­ри­ста­н­ня в яко­сті обли­цю­валь­но­го мате­рі­а­лу.
• Моро­зо­стій­кість: Зав­дя­ки низь­ко­му водо­по­гли­нан­ню та щіль­ній стру­кту­рі ріо­лі­ти мають висо­ку моро­зо­стій­кість, що є важли­вою хара­кте­ри­сти­кою для буді­вель­них мате­рі­а­лів.
• Стру­ктур­ні осо­бли­во­сті: Зазви­чай вони мають скло­по­ді­бну або пор­фі­ро­ву стру­кту­ру, часто з флю­ї­даль­ною сму­га­сті­стю, яка вини­кає через орі­єн­та­цію кри­ста­лів і скло­ва­тих ком­по­нен­тів у пото­ці лави.

Генезис і склад

Гене­зис ріо­лі­тів пов’язаний із висо­ко­е­во­лю­цій­ни­ми магма­ти­чни­ми систе­ма­ми, де магма зба­га­чу­є­ться крем­не­зе­мом та інши­ми лег­ко­плав­ки­ми ком­по­нен­та­ми. Це спри­чи­няє висо­ку в’язкість магми, яка, охо­ло­джу­ю­чись, фор­мує ріо­лі­ти. Через таку в’язкість вони часто утво­рю­ють лаво­ві купо­ли, пла­сти чи пото­ки, а також інші скла­дні вул­ка­ні­чні фор­ми, зокре­ма дай­ки та покри­ви. У магма­ти­чних систе­мах ріо­лі­ти є ана­ло­гом лей­ко­кра­то­вих гра­ні­тів, але утво­рю­ю­ться на поверх­ні або в умо­вах негли­бо­кої кри­ста­лі­за­ції.

Основ­ною міне­раль­ною скла­до­вою ріо­лі­тів є кварц, який часто зустрі­ча­є­ться у вигля­ді фено­кри­ста­лів. Крім квар­цу, до скла­ду вхо­дять лужні польо­ві шпа­ти (мікро­клін, орто­клаз) і пла­гі­о­кла­зи. Часто при­су­тні біо­тит, амфі­бо­ли та інші міне­ра­ли, але в незна­чних кіль­ко­стях. Вул­ка­ні­чне скло є голов­ною скла­до­вою матри­ксу, осо­бли­во у швид­ко засти­глих поро­дах.

Розповсюдженість в Україні

В Укра­ї­ні ліпа­ри­ти (ріо­лі­ти) поши­ре­ні на Закар­пат­ті, вони є важли­вою части­ною вул­ка­ні­чних ком­пле­ксів Вигор­лат-Гутин­сько­го пасма Кар­пат. Вони поши­ре­ні в пів­ден­но-схі­дно­му від­різ­ку пасма (хре­бет Вели­кий Шол­лес, на схід від річки Бор­жа­ви) та на пів­ні­чно-захі­дній части­ні (межи­річ­чя Уж — Лато­ри­ця). Також їхні про­я­ви спо­сте­рі­га­ю­ться у Бере­гів­сько­му горбогір’ї. Ці ріо­лі­ти мають скло­по­ді­бну масив­ну стру­кту­ру, флю­ї­даль­ну сму­га­сту та бре­кчі­є­ви­дну текс­ту­ру, а їхнє забарв­ле­н­ня пере­ва­жно тем­но-сіре або буре.

Єди­не роз­ві­да­не родо­ви­ще ріо­лі­тів в Укра­ї­ні — Ардів­ське, роз­та­шо­ва­не у Бере­гів­сько­му райо­ні Закар­пат­ської обла­сті, за 3 км на пів­ні­чний схід від залі­зни­чної стан­ції Бере­го­ве. У гео­ло­гі­чній будо­ві родо­ви­ща беруть участь вул­ка­ні­ти нижньо­го сар­ма­ту, до яких нале­жать ріо­лі­ти, пер­лі­ти, туфи, лаво­бре­кчії та туфо­бре­кчії, що фор­му­ють гору Адрів вул­ка­ні­чно­го похо­дже­н­ня. Крім того, у будо­ві при­су­тні четвер­тин­ні від­кла­ди (делю­вій і елю­вій), які містять улам­ки порід у сугли­ни­стій масі.

Загаль­ні запа­си ріо­лі­тів на родо­ви­щі ста­нов­лять 20 727 тисяч тонн, з яких зна­чна части­на при­па­дає на різні кате­го­рії деталь­ної роз­від­ки (А 2032 тис.т; В 7278 тис.т; С1 11417 тис.т). Цей об’єкт є пер­спе­ктив­ним для про­ми­сло­во­го осво­є­н­ня зав­дя­ки вели­ко­му об’є­му висо­ко­які­сної сиро­ви­ни, яка може бути вико­ри­ста­на у виро­бни­цтві скла та інших виро­бів.

Застосування ріотітів

Ліпа­ри­ти (ріо­лі­ти) мають широ­кий спектр вико­ри­ста­н­ня, зумов­ле­ний їхнім хімі­чним і фізи­чним скла­дом. Зав­дя­ки висо­ко­му вмі­сту крем­не­зе­му ці поро­ди іде­аль­но під­хо­дять для скля­ної про­ми­сло­во­сті, де вико­ри­сто­ву­ю­ться як основ­на сиро­ви­на для виро­бни­цтва різних типів скла, зокре­ма буді­вель­но­го, техні­чно­го й деко­ра­тив­но­го.

Крім того, ліпа­ри­ти можуть засто­со­ву­ва­ти­ся у буді­вель­ній галу­зі. З них виро­бля­ють щебінь, обли­цю­валь­ні пли­тки та тепло­ізо­ля­цій­ні мате­рі­а­ли. Їхні фізи­ко-меха­ні­чні вла­сти­во­сті, зокре­ма міцність і моро­зо­стій­кість, роблять їх при­да­тни­ми для вико­ри­ста­н­ня в доро­жньо­му будів­ни­цтві та для ство­ре­н­ня міцних кон­стру­кцій.

Осо­бли­вий інте­рес пред­став­ляє можли­вість вико­ри­ста­н­ня ліпа­ри­тів для виро­бни­цтва вогне­трив­ких мате­рі­а­лів та філь­тру­валь­них сере­до­вищ зав­дя­ки їхній тер­мо­стій­ко­сті та хімі­чній інер­тно­сті. Також ці поро­ди можуть засто­со­ву­ва­ти­ся у сіль­сько­му госпо­дар­стві, напри­клад, у виро­бни­цтві ґрун­то­вих доба­вок.