Мігма­тит — скла­дна гір­ська поро­да, яка вини­кає вна­слі­док про­ни­кне­н­ня магми в ті поро­ди, що вже існу­ва­ли. Скла­да­є­ться з мета­мор­фі­чних гір­ських порід та пере­ва­жно гра­ні­тно­го мате­рі­а­лу. Має кра­си­ву кон­тра­стну текс­ту­ру з пере­пле­те­ним, зви­ви­стим або шару­ва­тим чер­гу­ва­н­ням порід. Це тип гір­ської поро­ди, яка про­яв­ляє як твер­до­фа­зні хара­кте­ри­сти­ки, так і хара­кте­ри­сти­ки час­тко­во­го плав­ле­н­ня.

Мігма­тит скла­да­є­ться з двох і біль­ше ком­по­нен­тів, зазви­чай повто­рю­ва­но наша­ро­ва­них: один пред­став­ле­ний дав­ні­шою мета­мор­фі­чною поро­дою, пере­тво­ре­ною час­тко­вим плав­ле­н­ням («палео­со­ма»), а інший має пегма­ти­то­вий, аплі­то­вий, гра­ні­тний чи зага­лом плу­то­ні­чний хара­ктер («нео­со­ма»).

Мігма­тит вхо­дить до пере­лі­ку кори­сних копа­лин загаль­но­дер­жав­но­го зна­че­н­ня, затвер­дже­но­го поста­но­вою Кабі­не­ту Міні­стрів Укра­ї­ни від 12 гру­дня 1994 р. № 827, як сиро­ви­на для каме­ню буто­во­го та щебе­ню.

Міне­раль­ний склад мігма­ти­тів від­зна­ча­є­ться зна­чною різно­ма­ні­тні­стю. У сві­тлих різно­ви­дах порід пере­ва­жає пла­гі­о­клаз над калі­є­вим польо­вим шпа­том, тоді як у мікро­клі­но­вих чи орто­кла­зо­вих мігма­ти­тах ситу­а­ція про­ти­ле­жна — голов­ним міне­ра­лом стає калі­є­вий польо­вий шпат. Незва­жа­ю­чи на висо­кий сту­пінь мета­мор­фі­зму, стру­кту­ра збе­рі­гає шару­ва­тість, що дозво­ляє чітко від­но­си­ти мігма­ти­ти до мета­мор­фі­чних порід.

Мігма­ти­ти про­яв­ля­ю­ться у вигля­ді жил, інко­ли склад­ча­стих шарів або нере­гу­ляр­них вклю­чень гра­ні­тної при­ро­ди, зба­га­че­них на крем­не­зем. Ці сві­тлі про­шар­ки кон­тра­сту­ють із тем­ні­ши­ми поро­да­ми, наси­че­ни­ми залі­зом і магні­єм, ство­рю­ю­чи хара­ктер­ний «стро­ка­тий» вигляд мігма­ти­тів із чер­гу­ва­н­ням тем­них і сві­тлих смуг.

Міне­ра­ло­гі­чний склад від­обра­жає умо­ви мета­мор­фі­зму амфі­бо­лі­то­вої фації, для якої вла­сти­ві дуже висо­кі тем­пе­ра­ту­ри та тиск, а також чітко вира­же­на напрям­ле­ність стру­ктур­них еле­мен­тів.

Мігма­ти­ти утво­рю­ю­ться в екс­тре­маль­них умо­вах тем­пе­ра­ту­ри та тиску під час про­гре­су­ю­чо­го мета­мор­фі­зму , коли в мета­мор­фі­чній палео­со­мі від­бу­ва­є­ться час­тко­ве плав­ле­н­ня. Ком­по­нен­ти , що роз­чи­ня­ю­ться вна­слі­док час­тко­во­го плав­ле­н­ня, нази­ва­ю­ться нео­со­ма­ми (що озна­чає «нове тіло»). Мігма­ти­ти часто вигля­да­ють як щіль­но, скла­де­ні жили. Вони утво­рю­ють ску­пче­н­ня лей­ко­сом , сві­тлих гра­ні­тних ком­по­нен­тів, роз­чи­не­них все­ре­ди­ні мела­но­со­ми , тем­но­го сере­до­ви­ща, бага­то­го на амфі­бол та біо­тит.

Про­тя­гом понад сто­лі­т­тя серед петро­ло­гів три­ва­ють дис­ку­сії щодо похо­дже­н­ня мігма­ти­тів. Най­по­ши­ре­ні­ша вер­сія пояснює їх фор­му­ва­н­ня час­тко­вим плав­ле­н­ням зем­ної кори під час екс­тре­маль­но­го мета­мор­фі­зму (ана­те­кси­су). У про­це­сі роз­кла­да­н­ня водних міне­ра­лів (муско­ві­ту, біо­ти­ту, амфі­бо­лу) вивіль­ня­є­ться вода, що спри­яє утво­рен­ню гра­ні­тно­го роз­пла­ву, який про­со­чу­є­ться у мета­мор­фі­чні поро­ди.

Інші дослі­дни­ки вва­жа­ють, що мігма­ти­ти утво­рю­ю­ться ін’єкційним шля­хом, коли гра­ні­тна магма про­ни­кає в мета­мор­фі­чні поро­ди, або вна­слі­док гра­ні­ти­за­ції — замі­ще­н­ня міне­раль­но­го скла­ду під впли­вом флю­ї­дів. У таких випад­ках фор­му­ю­ться біо­тит, кварц і калі­є­вий польо­вий шпат замість пла­гі­о­кла­зу.

Мігма­ти­ти можуть вини­ка­ти побли­зу вели­ких інтру­зій, де магма впор­ску­є­ться в мета­мор­фі­чні тов­щі, або в резуль­та­ті спіль­но­го час­тко­во­го плав­ле­н­ня й пере­кри­ста­лі­за­ції. Їх будо­ва варі­ює від чітко роз­ді­ле­них шарів до нечі­тких меж, а у випад­ку пов­но­го пере­мі­шу­ва­н­ня міне­ра­лів поро­да втра­чає текс­ту­ру і нага­дує гра­ніт.

Таким чином, існує кіль­ка меха­ні­змів утво­ре­н­ня мігма­ти­тів, які від­обра­жа­ють пере­хі­дну при­ро­ду цих порід між мета­мор­фі­змом і магма­ти­змом.

Мігма­ти­ти можна кла­си­фі­ку­ва­ти на різні типи зале­жно від їхньо­го міне­ра­ло­гі­чно­го скла­ду, сту­пе­ня час­тко­во­го плав­ле­н­ня та інших спе­ци­фі­чних хара­кте­ри­стик. Ось деякі поши­ре­ні типи мігма­ти­тів:

• Гра­ні­тний мігма­тит: Цей тип мігма­ти­ту має зна­чну лей­ко­со­му, що скла­да­є­ться з гра­ні­тних міне­ра­лів, таких як кварц, польо­вий шпат (орто­клаз та/або пла­гі­о­клаз) та слю­да. Гра­ні­тна лей­ко­со­ма утво­рює хара­ктер­ні про­жил­ки або шари все­ре­ди­ні тем­ні­шої мела­но­со­ми, які можуть місти­ти мафі­чні міне­ра­ли.
• Мігма­ти­то­вий гнейс : Мігма­ти­то­вий гнейс хара­кте­ри­зу­є­ться наяв­ні­стю як мета­мор­фі­чних гней­со­вих, так і мігма­ти­то­вих ком­по­нен­тів. Гней­со­ва части­на збе­рі­гає добре роз­ви­не­ну шару­ва­ту стру­кту­ру, тоді як мігма­ти­то­вий ком­по­нент вклю­чає сму­ги або про­жил­ки лей­ко­со­ми.
• Мігма­ти­то­вий сла­нець : Поді­бно до мігма­ти­то­во­го гней­су, мігма­ти­то­вий сла­нець скла­да­є­ться як з мета­мор­фі­чних слан­ців, так і з мігма­ти­тів.
• Мафі­чний мігма­тит: У деяких мігма­ти­тах мела­но­со­ма може бути пред­став­ле­на пере­ва­жно мафі­чни­ми міне­ра­ла­ми, таки­ми як біо­тит та амфі­бол.
• Пегма­ти­то­вий мігма­тит: Пегма­ти­то­ві мігма­ти­ти демон­стру­ють пегма­ти­то­ву текс­ту­ру в лей­ко­со­мі, що хара­кте­ри­зу­є­ться наяв­ні­стю вели­ких кри­ста­лів у дрі­бно­зер­ни­стій матри­ці.
• Амфі­бо­лі­то­вий мігма­тит: Амфі­бо­лі­то­ві мігма­ти­ти хара­кте­ри­зу­ю­ться наяв­ні­стю амфі­бо­лу в мела­но­со­мі.
• Мігма­тит, що містить гра­нат: Деякі мігма­ти­ти містять гра­нат або в мела­но­со­мі, або в лей­ко­со­мі.
• Змі­ша­ний міне­раль­ний мігма­тит: Деякі мігма­ти­ти можуть мати суміш як фель­зи­то­вих, так і мафі­чних міне­ра­лів як у лей­ко­со­мі, так і в мела­но­со­мі.
• Каль­цій-силі­ка­тний мігма­тит: У пев­них гео­ло­гі­чних умо­вах мігма­ти­ти можуть місти­ти каль­цій-силі­ка­тні міне­ра­ли, такі як вол­ла­сто­ніт та діо­псид , на дода­ток до фель­зи­то­вих та мафі­чних ком­по­нен­тів. Ці мігма­ти­ти часто утво­рю­ю­ться в бага­тих на кар­бо­на­ти поро­дах, що зазна­ють мета­мор­фі­зму.

За текс­ту­рою роз­рі­зня­ють: сму­га­сті, лін­зо­по­ді­бно-сму­га­сті, очко­ві, мета­бла­сти­чні, пор­фі­ро­бла­сто­ві та бре­кчі­є­по­ді­бні мігма­ти­ти.

Поши­ре­ні серед мета­мор­фі­чних ком­пле­ксів кри­ста­лі­чно­го фун­да­мен­ту, де можуть скла­да­ти вели­кі тери­то­рії. Вони утво­рю­ють вели­кі тіла, поєд­ну­ю­чись з гра­ні­та­ми, гней­са­ми та гра­ні­то­гней­са­ми. Мігма­ти­ти широ­ко поши­ре­ні в обла­стях дав­ніх кри­ста­лі­чних щитів та склад­ча­стих стру­ктур, де пану­ють висо­кі тем­пе­ра­ту­ри та тиски, спри­я­тли­ві для час­тко­во­го плав­ле­н­ня гір­ських порід.

Зна­чні маси­ви мігма­ти­тів зустрі­ча­ю­ться на тери­то­рії Укра­їн­сько­го кри­ста­лі­чно­го щита, зокре­ма в Жито­мир­ській, Київ­ській, Кіро­во­град­ській та Дні­про­пе­тров­ській обла­стях. У Євро­пі мігма­ти­ти роз­по­всю­дже­ні в межах Бал­тій­сько­го щита, який охо­плює інлян­дію, Шве­цію, Каре­лію та Есто­нію,Ф а також у Цен­траль­ній Євро­пі, зокре­ма в Чехії та Німеч­чи­ні. У Пів­ні­чній Аме­ри­ці мігма­ти­ти фор­му­ють зна­чні ком­пле­кси Канад­сько­го щита, що про­стя­га­є­ться через про­він­ції Онта­ріо та Кве­бек. Окрім того, мігма­ти­ти поши­ре­ні в Афри­ці, зокре­ма в докем­брій­ських щитах Схі­дної та Пів­ден­ної Афри­ки, а також у Індії та Бра­зи­лії, де вони утво­рю­ють вели­кі гео­ло­гі­чні ком­пле­кси, що віді­гра­ють важли­ву роль у фор­му­ван­ні кон­ти­нен­таль­ної кори.

У пра­кти­чно­му засто­су­ван­ні мігма­тит хара­кте­ри­зу­є­ться висо­кою міцні­стю, стій­кі­стю до фізи­чно­го виві­трю­ва­н­ня та хімі­чної коро­зії, що робить його цін­ним буді­вель­ним і деко­ра­тив­ним мате­рі­а­лом. У буді­вель­ній інду­стрії він вико­ри­сто­ву­є­ться для обли­цю­ва­н­ня фаса­дів, виго­тов­ле­н­ня схо­до­вих мар­му­рів, пам’ятників, цоко­лів та інших архі­те­ктур­них еле­мен­тів, де важли­ві дов­го­ві­чність і есте­ти­чний вигляд.

У про­ми­сло­во­сті мігма­тит засто­со­ву­ють у вигля­ді щебе­ню як міцний запов­ню­вач у бето­ні, а також у доро­жньо­му будів­ни­цтві. Зав­дя­ки хара­ктер­ній сму­га­стій або пля­ми­стій текс­ту­рі, зумов­ле­ній чер­гу­ва­н­ням лей­ко- та мела­но­со­ми, він широ­ко вико­ри­сто­ву­є­ться у деко­ра­тив­но­му каме­няр­стві, зокре­ма для виго­тов­ле­н­ня стіль­ниць, під­ло­го­вих плит, під­ві­конь і вну­трі­шніх оздо­блю­валь­них пане­лей.