Фло­го­піт — поши­ре­ний міне­рал кла­су силі­ка­тів, під­клас листо­вих силі­ка­тів. Різно­вид біо­ти­ту магне­зі­аль­но­го скла­ду. Колір жов­тий, тем­но-кори­чне­вий або чер­во­но-кори­чне­вий. Його іно­ді нази­ва­ють «кори­чне­вою слю­дою». Кри­ста­ли фло­го­пі­ту стов­по­по­ді­бні, коро­тко­при­зма­ти­чні, пла­стин­ча­ті.

Пер­ша згад­ка про фло­го­піт від­но­си­ться до сере­ди­ни дев’я­тнад­ця­то­го сто­лі­т­тя і пов’я­за­на з ім’ям міне­ра­ло­га Йоган­на Брей­тха­у­са, який дав міне­ра­лу таку незви­чай­ну назву, що в пере­кла­ді озна­чає “вогня­ний”.

Фло­го­піт вхо­дить до пере­лі­ку кори­сних копа­лин загаль­но­дер­жав­но­го зна­че­н­ня, затвер­дже­но­го поста­но­вою Кабі­не­ту Міні­стрів Укра­ї­ни від 12 гру­дня 1994 р. № 827, як еле­ктро- та радіо­те­хні­чна сиро­ви­на.

Тра­пля­є­ться в кон­та­кто­во-мета­со­ма­ти­чних утво­ре­н­нях і в пегма­ти­то­вих жилах, які пере­ти­на­ють доло­мі­ти­зо­ва­ні вапня­ки або інші бідні на крем­не­зем та залі­зо-магне­зі­аль­ні поро­ди; в уль­тра­о­снов­них поро­дах — кім­бер­лі­тах, пери­до­ти­тах, лам­про­їтах і сер­пен­ти­ні­тах; у мета­мор­фі­чних поро­дах.

Родо­ви­ща фло­го­пі­тів мають гідро­тер­маль­но-мета­со­ма­ти­чне похо­дже­н­ня і утво­рю­ю­ться при кон­та­кті магні­є­вих порід (гіпер­ба­зи­ти, доло­мі­ти та інші) з алю­м­окрем­не­зем­ни­сти­ми поро­да­ми (гнейс, пега­мі­ти, лужні магма­ти­ти). Також виро­бля­є­ться шту­чно: шля­хом кри­ста­лі­за­ції з роз­пла­ву. Супу­тні міне­ра­ли: апа­тит, каль­цит, доло­міт, магне­тит, діо­псид, шпі­нель, нефе­лін. Також зустрі­ча­є­ться в уль­тра­о­снов­них поро­дах — таких як кім­бер­лі­ти, пери­до­ти­ти, лам­про­їти і сер­пен­ти­ні­ти. Відо­мий також у мета­мор­фі­чних поро­дах.

Роз­роб­ка родо­вищ веде­ться від­кри­тим і шахтним спосо­бом. Вели­кі кри­ста­ли добу­ва­ють для техні­чних і деко­ра­тив­них потреб. Дрі­бні маси й від­хо­ди подрі­бню­ють, зба­га­чу­ють і вико­ри­сто­ву­ють як напов­ню­вач або ізо­ля­тор.

Міне­рал зна­йде­ний у кон­та­кто­во-мета­мор­фі­зо­ва­них або мета­со­ма­ти­чних мар­му­рах Валь-Мален­ко (Іта­лія), Адр­гу­ра (Вели­ка Бри­та­нія), Піре­не­ях (Фран­ція), Кар­лі­нґфорд (Ірлан­дія), Айрон-Гілл (шт. Коло­ра­до, США), у При­а­зо­в’ї (Укра­ї­на). Зустрі­ча­є­ться у кім­бер­лі­тах (в ПАР, Кана­ді), кар­бо­на­ти­тах (Ков­дор, Росія). Є в межах Укра­їн­сько­го щита, зокре­ма, у Він­ни­цькій обла­сті (Лука­шів­ське родо­ви­ще фло­го­пі­ту). Фло­го­піт деяких родо­вищ — потен­цій­не дже­ре­ло рід­кі­сних мета­лів.

Сві­то­вий ринок фло­го­пі­ту мен­ший, ніж муско­ві­ту, але він має цін­ність у висо­ко­тем­пе­ра­тур­ній техні­ці. Най­біль­ши­ми виро­бни­ка­ми є Кана­да, Росія, Індія, Фін­лян­дія.

Лука­шів­ське родо­ви­ще фло­го­пі­ту роз­та­шо­ва­не непо­да­лік с. Лука­шів­ка Літин­сько­го райо­ну, Він­ни­цька область. Покла­ди фло­го­пі­ту оці­не­ні в 30 млн тонн. Вміст слю­ди в руді коли­ва­є­ться від 15–40 до 80 %. Фло­го­піт від­рі­зня­є­ться дуже низь­ким вмі­стом оки­су залі­за — 0,36–1,7 %.

Спе­ци­фі­ка руд поля­гає також в їх скла­ді — пла­сти­ни слю­ди, роз­мі­ром пере­ва­жно від 2–3 до 5–10 мм помі­ща­ю­ться в мар­му­ро­по­ді­бній поро­ді скла­де­ної, в основ­но­му, каль­ци­том. Части­на руд пред­став­ле­на фло­го­пі­ті­та­ми, що містять до 80 % слю­ди.

Міні­маль­на гли­би­на заля­га­н­ня фло­го­пі­то­вих руд — близь­ко 40 м. Роз­крив­ні поро­ди пере­ва­жно гли­ни­сті. Поту­жність рудних тіл пере­ви­щує 50 м. У свер­дло­ви­нах вони про­сте­же­ні до гли­би­ни 300 м.

Фло­го­піт — недо­ро­гий міне­рал, і його основ­не засто­су­ва­н­ня зна­йде­но в про­ми­сло­вих і юве­лір­них сфе­рах.

Засто­со­ву­є­ться як добав­ка при виго­тов­лен­ні цемен­тних сумі­шей, вогне­стій­ких фарб і лаків, папе­ру, тепло­ізо­ля­цій­них мате­рі­а­лів, вибу­хо­вих речо­вин, при виро­бни­цтві кера­мі­ки, а також при оброб­ці меблів, посу­ду, шаф і різних аксе­су­а­рів.

У юве­лір­ній про­ми­сло­во­сті міне­рал вико­ри­сто­ву­є­ться рід­ше через скла­дність оброб­ки. Його лег­ко можна роз­ко­ло­ти, тому ті юве­лі­ри, які пра­цю­ють з міне­ра­лом, обро­бля­ють його каза­ном, роз­рі­за­ю­чи міне­рал по шарах. Так встав­ки ста­ють міцні­ши­ми, а роз­рі­за­ні пла­сти­ни сли­ни вибли­ску­ють і нага­ду­ють малень­кі гала­кти­ки.

Най­ча­сті­ше камінь виби­ра­ють шкі­ря­ний або мета­ле­вий кар­кас, іно­ді в поєд­нан­ні з інши­ми недо­ро­ги­ми міне­ра­ла­ми.