Поділь­ський мега­блок (відо­мий ще як Дні­стров­сько-Бузь­кий) роз­та­шо­ва­ний на пів­день від Волин­сько­го і є одним із най­більш дав­ніх текто­ні­чних утво­рень Укра­їн­сько­го щита. Його кон­фі­гу­ра­ція є скла­дною через обрам­ле­н­ня гли­бин­ни­ми роз­ло­ма­ми — з пів­но­чі Тете­рів­ським і Андру­шів­ським, а з пів­дня й схо­ду — Бру­си­лів­ським, Шпи­ків­ським, Обо­днів­ським і Таль­нів­ським. Захі­дна межа збі­га­є­ться з кра­йо­ви­ми ски­да­ми щита.

Мега­блок хара­кте­ри­зу­є­ться зна­чною тов­щи­ною фемі­чно­го типу зем­ної кори (45–60 км, на пів­дні до 65 км) і вва­жа­є­ться кла­си­чною обла­стю роз­ви­тку чар­но­кі­то­ї­дів. Най­дав­ні­ші утво­ре­н­ня поділь­сько­го бло­ку вхо­дять до азо­во-дні­стро­вію — гра­ну­лі­ти­зо­ва­ні тов­щі дні­стров­сько-бузь­кої серії та уль­тра­ме­та­мор­фі­чний гай­во­рон­ський ком­плекс, які фор­му­ють купо­ло­по­ді­бні стру­кту­ри.

У межах дні­стров­сько-бузь­кої серії виді­ля­ю­ться тив­рів­ська, гні­ван­ська, пав­лів­ська, бере­знин­ська та зеле­но­ле­ва­дів­ська тов­щі. Най­древ­ні­шою є тив­рів­ська (цир­ко­ни ~3,65 млрд років), пред­став­ле­на піро­ксе­но­ви­ми кри­ста­ло­слан­ця­ми й ендер­бі­то-гней­са­ми. Інші тов­щі мають ізо­то­пний вік 2,6–2,5 млрд років. Біль­шість заля­гає у вигля­ді ксе­но­лі­тів в текто­ні­чних бло­ках серед порід гай­во­рон­сько­го ком­пле­ксу.

Гай­во­рон­ський ком­плекс пред­став­ле­ний ендер­бі­та­ми, чар­но­кі­та­ми й діо­ри­то­ви­ми поро­да­ми, що зазна­ли регіо­наль­но­го мета­мор­фі­зму у кіль­ка ета­пів: гра­ну­лі­то­вий (~3,2 млрд), амфі­бо­лі­то­вий (~2,8 млрд) та локаль­ний (~2,0 млрд).

Літин­ський ком­плекс (вік 2815±35 млн років) сфор­мо­ва­ний із ендер­бі­тів, діо­рит-чар­но­кі­тів та інших гли­бин­них порід, що вхо­дять до скла­ду дні­про­вію. Разом з азо­во-дні­стро­ві­єм ці ком­пле­кси утво­рю­ють купо­ло­по­ді­бні стру­кту­ри.

Нео­ар­хей­ські супра­кру­сталь­ні тов­щі побуж­жя об’­єд­на­ні в Бузь­ку серію, що утво­рює син­клі­наль­ні стру­кту­ри пів­ні­чно-захі­дно­го про­стя­га­н­ня (напри­клад, Хащу­ва­то-Завал­лів­ська, Капі­та­нів­ська). Серія поді­ля­є­ться на коша­ро-оле­ксан­дрів­ську (висо­ко­гли­но­зе­ми­сті силі­ма­ні­то­ві гней­си) і хащу­ва­то-завал­лів­ську сві­ту (мар­му­ри, каль­ци­фі­ри, гра­фі­то­ві гней­си, залі­зи­сті квар­ци­ти).

Завал­лів­ське рудне поле у скла­ді хащу­ва­то-завал­лів­ської сві­ти є важли­вим дже­ре­лом гра­фі­ту, що роз­ро­бля­є­ться з поча­тку XX ст. Поту­жність рудо­но­сної тов­щі сягає 1110 м.

На умов­но­му рів­ні Бузь­кої серії виді­ле­но Капі­та­нів­сько-Дери­ню­хин­ський інтру­зив­ний ком­плекс, пред­став­ле­ний гіпер­ба­зи­та­ми (сер­пен­ти­ні­та­ми, дуні­та­ми, пери­до­ти­та­ми), що вмі­щу­ють хро­мі­то­ві руди та нікель (Капі­та­нів­ське родо­ви­ще).

Побузь­кий уль­тра­ме­та­мор­фі­чний ком­плекс (палео­про­те­ро­зой) пред­став­ле­ний лей­ко­кра­то­ви­ми гра­ні­та­ми, чар­но­кі­та­ми, біо­ти­то­ви­ми мігма­ти­та­ми з кор­ді­є­ри­том і гіпер­сте­ном (вік ~2,5 млрд років).

Бер­ди­чів­ський ком­плекс (2200–2060 млн років): гра­ні­ти роже­во­го кольо­ру з бла­ки­тним квар­цом, ендер­бі­ти, мігма­ти­ти (він­ни­ци­ти), чар­но­кі­ти.

Про­ску­рів­ський лужний ком­плекс вклю­чає сіє­ні­ти, ійо­лі­ти, мель­тей­гі­ти, піро­ксе­ні­ти. У мезо­про­те­ро­зої з’являються хміль­ни­цькі аплі­то-пегма­то­ї­дні гра­ні­ти, гра­ні­ти з тур­ма­лі­ном (яни­шів­ські).

Хміль­ни­цький дай­ко­вий пояс сфор­мо­ва­ний у мезо- та нео­про­те­ро­зої: основ­ні поро­ди (діа­ба­зи, габро-діа­ба­зи), а також кислі (гра­ніт-пор­фі­ри, квар­цо­ві пор­фі­ри).

Акти­ві­за­ція бло­ку в палео­про­те­ро­зої супро­во­джу­ва­лась гли­бо­ким мета­мор­фі­змом, ана­те­кси­сом і ростом поту­жно­сті кори, ймо­вір­но, вна­слі­док субду­кції пів­ні­чних палео­про­те­ро­зой­ських стру­ктур під архей­ські терей­ни.