При­а­зов­ський мега­блок — один із най­дав­ні­ших текто­ні­чних еле­мен­тів пів­ден­но-схі­дної части­ни Укра­їн­сько­го щита. Його межі зумов­ле­ні гли­бин­ни­ми роз­ло­ма­ми та кра­йо­ви­ми ски­да­ми, що чітко від­окрем­лю­ють масив від сусі­дніх стру­ктур.

При­а­зов­ський мега­блок роз­та­шо­ва­ний у пів­ден­но-схі­дній части­ні УЩ. Його захі­дна межа про­хо­дить по Азо­во-Пав­ло­град­сько­му гли­бин­но­му роз­ло­му, де він межує з сере­дньо­при­дні­пров­ським бло­ком. Від­по­від­ні межі вста­нов­лю­ю­ться на осно­ві гли­бин­них текто­ні­чних зон, які фіксу­ють межі між архей­ськи­ми та про­те­ро­зой­ськи­ми стру­кту­ра­ми щита. З пів­но­чі, схо­ду та пів­дня межі збі­га­ю­ться із систе­ма­ми кра­йо­вих ски­дів. У суча­сній стру­кту­рі йому від­по­від­ає одно­ймен­ний масив (про­то­кон­ти­нент), яко­му вла­сти­ва пере­ва­жно фемі­чна кора поту­жні­стю близь­ко 50 км. Сіа­лі­чна кора зустрі­ча­є­ться лише у схі­дній части­ні, де роз­ви­не­ні про­те­ро­зой­ські інтру­зи­ви.

У текто­ні­чно­му пла­ні мега­блок скла­да­є­ться з двох стру­ктур­них повер­хів:

• Архей­ський (нижній) — купо­ло­по­ді­бні стру­кту­ри (Ками­ше­вах­ська, Сал­ти­чан­ська), між яки­ми роз­мі­щу­ю­ться син­фор­ми та зеленокам’яні стру­кту­ри.
• Про­те­ро­зой­ський (верх­ній) — дис­ло­ко­ва­ні син­клі­но­рії: Кор­са­цький і Цен­траль­но-При­а­зов­ський (Ман­гу­шський).

Мета­мор­фі­зо­ва­ні ком­пле­кси: До архею нале­жить захі­дно­при­а­зов­ська серія (вели­ко­то­кма­цька та каїн­ку­ла­цька тов­щі), яка містить залі­зо­ру­дні пла­сти. Вище заля­гає вов­чан­ська тов­ща — амфі­бо­лі­то­ва-гра­ну­лі­то­ва фація. У межах мезо­ар­хею роз­ви­не­ні Соро­кин­ська та Ново­го­рів­ська зеленокам’яні стру­кту­ри, косив­ців­ська тов­ща з рудо­про­я­ва­ми залі­за.

Цен­траль­но­при­а­зов­ська серія (нео­ар­хей): поді­ля­є­ться на тем­рю­цьку та дем’янівську сві­ти, оста­н­ня вклю­чає родо­ви­ща Куксун­гур, Кор­сак-Моги­ла, Моги­ла Кам’яна. У палео­про­те­ро­зої пред­став­ле­но дібров­ську, гуляй­піль­ську (із залі­зи­сти­ми квар­ци­та­ми), садо­ву сві­ти з широ­ким спе­ктром слан­ців, мар­му­рів, каль­ци­фі­рів.

Інтру­зив­ні ком­пле­кси: Вклю­ча­ють най­дав­ні­ші апо­то­на­лі­то­ві поро­ди нопо­пав­лів­сько­го ком­пле­ксу, ендер­біт-тона­лі­то­вий, добро­піль­ський, гай­чур­ський, соро­кин­ський. У нео­ар­хеї — шев­чен­ків­ський ком­плекс, ман­гу­ський базит-уль­тра­ба­зи­то­вий, ста­ро­бог­да­нів­ський. У палео­про­те­ро­зої — ана­доль­ський, хлі­бо­да­рів­ський, рибін­ський, дубов­ський гра­ні­то­ї­ди; хлі­бо­да­рів­ський і кара­тю­цький ком­пле­кси мають ізо­то­пний вік ~2.08–2.03 млрд років.

Лужні ком­пле­кси: Чер­ні­гів­ський (кар­бо­на­ти­ти, нефе­лі­но­ві сіє­ні­ти), кола­рів­ський, Октя­брьський, Єлан­чин­ський, Пів­ден­но-Каль­чи­цький — із рід­кі­сно­ме­таль­ним зру­де­ні­н­ням. Азов­ське та Воло­дар­ське родо­ви­ща містять цир­кон, тан­тал, гафній.

Дай­ко­ві пояси: Напри­кін­ці палео­про­те­ро­зою фор­му­ю­ться дай­ки діа­ба­зів, лам­про­фі­рів, пор­фі­ри­тів, квар­цо­вих пор­фі­рів тощо. Основ­ні пояси: Кузнє­цов­сько-Михай­лів­ський, Антон-Тарам­ський, Пав­ло­поль-Октя­бр­ський, Мало­я­ні­соль­ський, Кам’яномогильський, Єли­се­єв­ський. Ізо­то­пний вік кім­бер­лі­тів (труб­ка «Мрія») — 1950–1955 млн років.