Селен – історія одного елемента

Нині всі зна­ють, що селен – цін­ний мікро­еле­мент. Він вхо­дить до скла­ду віта­мін­них ком­пле­ксів про­від­них виро­бни­ків, цей еле­мент має анти­о­кси­дан­тні вла­сти­во­сті, йому при­пи­су­ють омо­ло­джу­ю­чий вплив на орга­нізм. З дефі­ци­том селе­ну пов’язують чима­ло захво­рю­вань – пору­ше­н­ня обмі­ну речо­вин, сер­це­во-судин­ні та онко­ло­гі­чні хво­ро­би.

Однак так було не зав­жди. Істо­рія вивче­н­ня фізіо­ло­гі­чно­го зна­че­н­ня селе­ну для люди­ни три­ва­ла та супе­ре­чли­ва. Про­тя­гом дов­го­го пері­о­ду селен вва­жа­ли виклю­чно шкі­дли­вим еле­мен­том. Пер­ші свід­че­н­ня щодо його токси­чно­сті сяга­ють гли­бо­кої дав­ни­ни. Так, ще в 1295 р. ман­дрів­ник Мар­ко Поло, подо­ро­жу­ю­чи Тибе­том, опи­сав випад­ки отру­є­н­ня коней, що про­яв­ля­лись у випа­дін­ні гри­ви та хво­стів після поїда­н­ня місце­вих рослин. Зви­чай­но, тоді ще ніхто не знав сло­ва «селен». Його більш ніж через 500 років – у 1817 році від­криє швед­ський хімік і міне­ра­лог Й.Я.Берцеліус. Тому з’ясувати при­чи­ну токси­чно­сті тибет­ської фло­ри вда­ло­ся зна­чно пізні­ше.

З часу від­кри­т­тя і до сере­ди­ни XX сто­лі­т­тя цілі поко­лі­н­ня вче­них у сво­їх дослі­дже­н­нях орі­єн­ту­ва­ли­ся лише на наяв­ність токси­чних вла­сти­во­стей селе­ну. Впер­ше таке уяв­ле­н­ня було постав­ле­но під сум­нів у робо­ті аме­ри­кан­ських уче­них у 1957 році. Зго­дом було вста­нов­ле­но, що люди і тва­ри­ни мають потре­бу в селе­ні. Ця потре­ба зале­жить від віку, ста­ті, регіо­ну про­жи­ва­н­ня, ста­ну здо­ро­в’я та фізіо­ло­гі­чних осо­бли­во­стей орга­ні­зму. За дани­ми Все­сві­тньої орга­ні­за­ції охо­ро­ни здоров’я, в селен­де­фі­ци­тних регіо­нах спе­ци­фі­чна пато­ло­гія роз­ви­ва­є­ться при добо­во­му над­хо­джен­ні селе­ну до орга­ні­зму ниж­че 21 мкг для доро­слих чоло­ві­ків і 16 мкг –для жінок. Недо­ста­тнє над­хо­дже­н­ня селе­ну до орга­ні­зму люди­ни та тва­ри­ни викли­кає один із різно­ви­дів гіпомікроелементозів–гіпоселеноз. Його спе­ци­фі­чним його про­я­вом у дома­шніх тва­рин є м’я­зо­ва дистро­фія. В 30-ті роки мину­ло­го сто­річ­чя в китай­ській про­він­ції Кешань була опи­са­на пато­ло­гія, що хара­кте­ри­зу­ва­ла­ся зна­чни­ми пошко­дже­н­ня­ми міо­кар­ду (адже сер­це – це також м’яз), яка отри­ма­ла назву “кешан­ська хво­ро­ба”, або селен­де­фі­ци­тна кар­діо­міо­па­тія.

Нині відо­мо, що селен – речо­ви­на з вузь­ким діа­па­зо­ном кори­сної та токси­чної дії. Він неза­мін­ний для орга­ні­зму люди­ни мікро­еле­мент, але зна­чне збіль­ше­н­ня рів­ня його вжи­ва­н­ня може зашко­ди­ти — при­зве­сти до гіпер­се­ле­но­зу, втра­ти воло­ся­но­го покри­ву, дефор­ма­ції сугло­бів, загаль­не висна­же­н­ня орга­ні­зму тощо. Все це обумо­ви­ло інте­рес до селе­ну гео­ло­гів, меди­ків та агра­рі­їв.

Селен — роз­сі­я­ний еле­мент, про­ми­сло­ві запа­си яко­го пов’я­за­ні з родо­ви­ща­ми суль­фі­дів. Нара­зі відо­мо, що сере­дній його вміст в зем­ній корі скла­дає 5х10−6 % (мас). При­ро­дні спо­лу­ки селе­ну, зна­хо­дя­ться в сумі­ші з суль­фі­да­ми мідно-цин­ко­вих кол­че­дан­них, мідно-кобаль­то­вих і полі­ме­та­лі­чних руд. За запа­са­ми селе­ну най­зна­чні­ші магма­ти­чні мідно-ніке­ле­ві, гідро­тер­маль­ні мідно-молі­бде­но­ві, мідно-кол­че­дан­ні та інфіль­тра­цій­ні селен-уран-вана­ді­є­ві родо­ви­ща, з яких і добу­ва­є­ться май­же весь селен при вмі­сті в рудах 0,04–0,004 %.

Вивча­ю­чи вплив селе­ну на люди­ну і дов­кі­л­ля фахів­ці скла­да­ють кар­ти селе­но­во­го ста­ту­су тери­то­рій, нама­га­ю­чись пов’язати зале­жність захво­рю­ва­но­сті з пока­зни­ка­ми вмі­сту цьо­го мікро­еле­мен­та в ком­по­нен­тах дов­кі­л­ля. Роз­ви­ну­те сіль­ське госпо­дар­ство Укра­ї­ни визна­чає зале­жність рів­ня забез­пе­че­но­сті селе­ном від гео­хі­мі­чних вла­сти­во­стей ґрун­тів. В Укра­ї­ні до най­більш збі­дне­них на селен нале­жать ґрун­ти Полі­ської ланд­ша­фтно-біо­клі­ма­ти­чної зони. Але у наш час дефі­цит селе­ну успі­шно дола­є­ться. Ціка­во, що укра­їн­ські вче­ні навіть про­по­ну­ють виді­ля­ти окре­мий під­вид полі­ме­таль­них міне­раль­них вод – селе­ни­стий. . Зокре­ма таке родо­ви­ще вияв­ле­не на тери­то­рії Кіро­во­град­ської обла­сті, є відо­мо­сті про наяв­ність таких об’єктів у Кар­пат­сько­му регіо­ні.

Так еле­мент І кла­су небез­пе­ки став чи не пана­це­єю від низ­ки хво­роб. Істо­рія вивче­н­ня селе­ну про­мо­ви­сто свід­чить, що нові зна­н­ня змі­ню­ють наше уяв­ле­н­ня про світ.

Інсти­тут Гео­ло­гії — це висо­ка ква­лі­фі­ка­ція як в гео­ло­гії, гео­хі­мії, гео­фі­зи­ці так і в інших при­ро­дни­чих нау­ках. Також ми ком­пле­ксно вирі­шу­є­мо будь-які запи­ти надро­ко­ри­сту­ва­чів. У разі заці­кав­ле­но­сті нашою діяль­ні­стю з пере­лі­ком послуг можна озна­йо­ми­тись тут.