Сере­дньо­при­дні­пров­ський мега­блок — це один із цен­траль­них стру­ктур­них еле­мен­тів Укра­їн­сько­го щита, роз­та­шо­ва­ний між Інгу­ле­цько-Кри­во­різь­кою зоною та гли­бин­ни­ми роз­ло­ма­ми схо­ду. Він вирі­зня­є­ться скла­дною архей­сько-про­те­ро­зой­ською будо­вою, зна­чним рудним потен­ці­а­лом і широ­ким спе­ктром мета­мор­фі­чних та інтру­зив­них утво­рень.

У межах мега­бло­ку роз­ви­не­ні як гли­бо­ко мета­мор­фі­зо­ва­ні гра­ні­то-гней­со­ві купо­ли, так і зеленокам’яні син­клі­но­рії, що містять родо­ви­ща залі­за, золо­та та кольо­ро­вих мета­лів. Саме тут зосе­ре­дже­но кіль­ка най­ста­рі­ших порід Укра­їн­сько­го щита, віком понад 3,7 млрд років.

Сере­дньо­при­дні­пров­ський мега­блок роз­та­шо­ва­ний на схід від Інгу­ле­цько-Кри­во­різь­кої шов­ної зони, межу­ю­чи із Кри­во­різь­ко-Кре­мен­чу­цьким роз­ло­мом на захо­ді та Орі­хо­во-Пав­ло­град­ським — на схо­ді. З пів­но­чі й пів­дня його обме­жу­ють зони кра­йо­вих ски­дів. Поту­жність зем­ної кори у цен­траль­ній части­ні бло­ку сягає 40–45 км, а під зеленокам’яними стру­кту­ра­ми змен­шу­є­ться до 25–33 км.

У гео­ло­гі­чній будо­ві пере­ва­жа­ють архей­ські утво­ре­н­ня — купо­ли (напри­клад, Сакса­ган­ський, Дему­рин­ський) та вали (П’ятихатський), між яки­ми роз­мі­ще­ні зеленокам’яні стру­кту­ри (напри­клад, Чор­том­ли­цька, Конк­ська, Сур­ська, Біло­зер­ська). До про­те­ро­зою нале­жить Кри­во­різь­ко-Кре­мен­чу­цька стру­кту­ра.

Най­дав­ні­ші утво­ре­н­ня нале­жать до ауль­ської серії (ео- та палео­ар­хей), яка пред­став­ле­на слав­го­род­ською, тома­ків­ською і базав­лу­цькою тов­ща­ми. Ці поро­ди — гней­си, амфі­бо­лі­ти, кри­ста­ло­слан­ці — тра­пля­ю­ться пере­ва­жно в схі­дній части­ні мега­бло­ку. Базав­лу­цька тов­ща має поту­жність до 2800 м.

Конк­ська серія охо­плює кіль­ка зеленокам’яних син­клі­но­рі­їв — Чор­том­ли­цький, Біло­зер­ський, Вер­хів­цев­ський та інші. Серія діли­ться на сур­ську, чор­том­ли­цьку, алфе­рів­ську та соло­нян­ську сві­ти, з ізо­то­пним віком 3175–3050 млн років. Поро­ди мета­мор­фі­зо­ва­ні в умо­вах зеле­но­слан­це­вої, іно­ді епі­дот-амфі­бо­лі­то­вої фації.

Біло­зер­ська серія заля­гає на поро­дах конк­ської серії з незгі­дні­стю. У скла­ді — михай­лів­ська, запо­різь­ка і пере­вер­зів­ська сві­ти. Тут зустрі­ча­ю­ться квар­ци­ти, гра­фіт-сери­ци­то­ві слан­ці, залі­зні руди. Поту­жність серії — до 2500 м, вік — 3,01–2,95 млрд років.

У межах Вер­хів­цев­ської стру­кту­ри виді­ля­є­ться теплів­ська тов­ща, що містить апо­ке­ра­то­фі­ри, амфі­бо­лі­ти, залі­зи­сті квар­ци­ти. Поту­жність — 500–800 м.

В архей­ських сері­ях зосе­ре­дже­ні зна­чні рудні ресур­си: залі­зні руди (Чор­том­ли­цьке, Біло­зер­ські родо­ви­ща), таль­ко-магне­зи­ти, а також про­я­ви ніке­лю, кобаль­ту, міді, молі­бде­ну, барію, строн­цію і золо­та (Сер­гі­їв­ське, Бал­ка Золо­та).

Зі стра­ти­фі­ко­ва­ни­ми поро­да­ми тісно пов’язані інтру­зив­ні, уль­тра­ме­та­мор­фі­чні та мета­со­ма­ти­чні ком­пле­кси. Най­по­ши­ре­ні­ші з них — пла­гі­о­гра­ні­ти, діо­ри­ти, мігма­ти­ти дні­про­пе­тров­сько­го ком­пле­ксу. Вони фор­му­ють купо­ли: Сакса­ган­ський, Кри­ни­чан­ський, Запо­різь­кий, Дему­рин­ський тощо.

У межах райо­ну зустрі­ча­ю­ться поро­ди най­дав­ні­шо­го Ново­пав­лів­сько­го базит-уль­тра­ба­зи­то­во­го ком­пле­ксу (сер­пен­ти­ні­ти, амфі­бо­лі­ти) з віком до 3700 млн років. До Оле­ксан­дрів­сько­го ком­пле­ксу нале­жать тіла сер­пен­ти­ні­тів, дуні­тів, габро­ї­дів тощо.

У нео­ар­хеї фор­му­ю­ться такі ком­пле­кси: сакса­ган­ський, дему­рин­ський, токів­ський, мокро­мо­сков­ський, сур­ський, вер­хів­цев­ський, вар­ва­рів­ський, девла­дов­ський. Їхні поро­ди вклю­ча­ють трон­дьє­мі­ти, гра­ні­ти, пегма­ти­ти, аплі­то-пегма­то­ї­дні гра­ні­ти, габро, лер­цо­лі­ти, сер­пен­ти­ні­ти тощо.

До мало­тер­сян­сько­го ком­пле­ксу нале­жать лужні поро­ди: сіє­ні­ти, фойя­лі­ти, марі­у­по­лі­ти, що сфор­му­ва­ли одно­ймен­ний масив напри­кін­ці кри­во­рож­сько­го ета­пу.

У межах мега­бло­ку виді­ля­ю­ться три гене­ра­ції дай­ко­вих ком­пле­ксів: одна нео­ар­хей­ська та дві палео­про­те­ро­зой­ські. Вони скла­де­ні габро, габро-діа­ба­за­ми, а також квар­цо­ви­ми пор­фі­ра­ми, лам­про­фі­ра­ми та уль­тра­ба­зи­та­ми.