Сір­ка. Гео­ло­гі­чні осо­бли­во­сті та пер­спе­кти­ви видо­бу­тку

Родо­ви­ща сір­ки є важли­вим при­ро­дним ресур­сом, що має широ­ке засто­су­ва­н­ня у різних галу­зях про­ми­сло­во­сті, від хімі­чної і нафто­вої до сіль­сько­го­спо­дар­ської та фар­ма­цев­ти­чної. Укра­ї­на, маю­чи одні з най­біль­ших запа­сів само­ро­дної сір­ки у сві­ті, віді­грає важли­ву роль у гло­баль­ній видо­був­ній галу­зі. Зна­чна части­на родо­вищ зосе­ре­дже­на в Пере­д­кар­пат­сько­му сір­ко­но­сно­му басей­ні, а також на тери­то­рії Дні­пров­сько-Доне­цької запа­ди­ни та Кер­чен­сько­го пів­остро­ва. У цій стат­ті роз­гля­ну­то гео­ло­гі­чні осо­бли­во­сті укра­їн­ських сір­ча­них родо­вищ, їхні міне­раль­ні хара­кте­ри­сти­ки та суча­сний стан видо­бу­тку. Окре­ма ува­га при­ді­ля­є­ться гене­зи­су родо­вищ і можли­вим пер­спе­кти­вам подаль­шо­го їх вивче­н­ня та екс­плу­а­та­ції.

Загальні відомості

Сере­дній вміст сір­ки в зем­ній корі ста­но­вить при­бли­зно 3×10⁻⁴%. Під­ви­ще­ні кон­цен­тра­ції (до 2,4×10⁻³%) хара­ктер­ні для гли­ни­стих і кар­бо­на­тних порід. У при­ро­ді сір­ка зустрі­ча­є­ться як у зв’я­за­ній фор­мі — у вигля­ді суль­фа­тів та суль­фі­дів, так і у віль­но­му ста­ні. Вона також місти­ться в нафті, вугіл­лі, при­ро­дно­му газі та деяких міне­раль­них водах.

Сір­ка вхо­дить до пере­лі­ку кори­сних копа­лин загаль­но­дер­жав­но­го зна­че­н­ня затвер­дже­но­го поста­но­вою Кабі­не­ту Міні­стрів Укра­ї­ни від 12 гру­дня 1994 р. № 827, як хімі­чна сиро­ви­на.

Само­ро­дна сір­ка може бути як кри­ста­лі­чною, так і амор­фною. Най­по­ши­ре­ні­шою в при­ро­ді є ром­бі­чна сір­ка (α‑сірка), стій­ка при тем­пе­ра­ту­рі ниж­че 95,5°C. Моно­клін­на сір­ка (β‑сірка) ста­біль­на при тем­пе­ра­ту­рі від 95,5°C до 119°C, тоді як амор­фна (µ‑сірка) є мета­ста­біль­ною і при зви­чай­них умо­вах пере­хо­дить у ром­бі­чну фор­му. Тем­пе­ра­ту­ри плав­ле­н­ня цих форм сір­ки ста­нов­лять від­по­від­но 110–112,6°C, 114,5–119°C та 114,5°C. Тепло- та еле­ктро­про­від­ність сір­ки дуже низь­кі, а її твер­дість варі­ю­є­ться від 1 до 2. Сір­ка пра­кти­чно нероз­чин­на у воді та кисло­тах, про­те добре роз­чи­ня­є­ться в сір­ко­ву­гле­ці, нафті, бен­зи­ні та інших орга­ні­чних ріди­нах.

Під час плав­ле­н­ня (при тем­пе­ра­ту­рі 114–119,8°C) сір­ка пере­тво­рю­є­ться на рухли­ву жов­ту ріди­ну. При тем­пе­ра­ту­рі понад 160°C вона тем­ніє та стає в’язкою, пере­тво­рю­ю­чись на густу тем­но-кори­чне­ву масу. При тем­пе­ра­ту­рі 300°C сір­ка зно­ву стає рід­кою. Вона кипить при 444,6°C, а тем­пе­ра­ту­ра її займа­н­ня в пові­трі коли­ва­є­ться в межах 214–280°C. При 360°C і вище сір­ка актив­но реа­гує з киснем, утво­рю­ю­чи SO₂. З воднем при тем­пе­ра­ту­рі 400°C утво­рю­є­ться H₂S, який при 1690°C роз­кла­да­є­ться на воду і сір­ку.

До основ­них спо­лук сір­ки нале­жать сір­ча­ний ангі­дрид (SO₂), сір­ко­во­день (H₂S) і сір­ча­на кисло­та (H₂SO₄). Дже­ре­ла­ми цих спо­лук можуть бути само­ро­дна сір­ка, нафта, при­ро­дний газ, суль­фі­дні та суль­фа­тні руди (гіпс і ангі­дрит), біту­мі­но­зні піски та вико­пне вугі­л­ля. Най­ва­жли­ві­шим для наро­дно­го госпо­дар­ства ресур­сом є само­ро­дна сір­ка.

Сфери використання і вимоги до сировини

У хімі­чній про­ми­сло­во­сті сір­ча­на кисло­та вико­ри­сто­ву­є­ться для виро­бни­цтва фосфор­ної, соля­ної та інших кислот. У сіль­сько­му госпо­дар­стві вона необ­хі­дна для виро­бни­цтва фосфор­них добрив (для отри­ма­н­ня 1 тон­ни супер­фо­сфа­ту потрі­бно при­бли­зно 400 кг сір­ча­ної кисло­ти). У нафто­пе­ре­ро­бній про­ми­сло­во­сті сір­ча­на кисло­та засто­со­ву­є­ться для очи­ще­н­ня гасу та нафто­вих масел, а в мета­лур­гії — для трав­ле­н­ня мета­лів. Зна­чні обся­ги сір­ча­ної кисло­ти вико­ри­сто­ву­ю­ться при видо­бу­тку ура­но­вихруд, виро­бни­цтві мила, мию­чих засо­бів, фарб та пігмен­тів.

Виро­бни­цтво шту­чно­го воло­кна (віско­зи) також є зна­чним спо­жи­ва­чем сір­ки, зокре­ма для отри­ма­н­ня CS₂. У папе­ро­вій про­ми­сло­во­сті сір­ку у вигля­ді SO₂ вико­ри­сто­ву­ють при оброб­ці дерев­ної маси (бісуль­фа­тний метод). Вели­ка кіль­кість сір­ки також засто­со­ву­є­ться у про­це­сі вул­ка­ні­за­ції гуми, де її кіль­кість визна­чає вла­сти­во­сті кау­чу­ку — від м’я­ко­го до твер­до­го (ебо­ніт). Сір­ку також вико­ри­сто­ву­ють у хімі­ко-фар­ма­цев­ти­чній про­ми­сло­во­сті для виро­бни­цтва суль­фа­ні­ла­мі­дів та мазей, а також для виго­тов­ле­н­ня уль­тра­ма­ри­ну. У текс­тиль­ній, хар­чо­вій, кро­хмаль­ній і пато­ко­вій про­ми­сло­во­сті сір­ку та її спо­лу­ки засто­со­ву­ють для від­бі­лю­ва­н­ня, кон­сер­ву­ва­н­ня фру­ктів і в холо­диль­но­му виро­бни­цтві. Крім того, сір­ку вико­ри­сто­ву­ють для виро­бни­цтва сір­ни­ків, у піро­те­хні­ці, скля­ній і шкі­ря­ній про­ми­сло­во­сті.

Нові напря­ми вико­ри­ста­н­ня сір­ки вклю­ча­ють виро­бни­цтво сір­ча­них асфаль­тів, бето­нів, кера­мі­ки, пін­ної сір­ки та сір­ча­них покрит­тів. Видо­бу­ва­н­ня і вико­ри­ста­н­ня сір­ки є важли­ви­ми пока­зни­ка­ми рів­ня роз­ви­тку про­ми­сло­во­сті кра­ї­ни.

Видобування сірки

Руда­ми для видо­бу­тку сір­ки можуть бути будь-які сір­ча­ні поро­ди з вмі­стом само­ро­дної сір­ки не мен­ше 5–8%. За вмі­стом сір­ки руди поді­ля­ють на бага­ті (понад 25%), сере­дні (10–25%) і бідні (5–10%). За міне­раль­ним скла­дом і літо­ло­гі­чни­ми вла­сти­во­стя­ми виді­ля­ють кіль­ка типів руд, серед яких най­по­ши­ре­ні­ши­ми є вапня­ко­ві (каль­ци­то­ві), каль­цит-доло­мі­то­ві, мер­ге­ли­сті та гли­ни­сті руди, рід­ше зустрі­ча­ю­ться кре­ме­ни­сто-піща­ні та так зва­ні опа­лі­то­ві руди і сір­ча­ні квар­ци­ти. До шкі­дли­вих домі­шок у само­ро­дній сір­ці нале­жать гіпс, біту­ми, миш’як і селен. Сір­ка, при­зна­че­на для виро­бни­цтва сір­ча­ної кисло­ти, не повин­на місти­ти понад 5% домі­шок, з яких орга­ні­чні речо­ви­ни мають скла­да­ти не біль­ше 1%. Осо­бли­во висо­кі вимо­ги став­ля­ться до сір­ки, яка вико­ри­сто­ву­є­ться для виго­тов­ле­н­ня віско­зи (шкі­дли­ві домі­шки — біту­ми і миш’як), целю­ло­зи (Se 0,05%), гуми (миш‘як і біту­ми), фар­ма­цев­ти­чних пре­па­ра­тів, поро­ху (непри­пу­сти­мі домі­шки — пісок).

Родо­ви­ща само­ро­дної сір­ки роз­ро­бля­ю­ться за допо­мо­гою від­кри­тих кар’є­рів або шля­хом під­зем­ної виплав­ки за мето­дом Фре­ша. Під­зем­на роз­роб­ка ускла­дню­є­ться через лег­ку займи­стість сір­ки, виді­ле­н­ня отруй­них сір­ча­них газів і вибу­хо­не­без­пе­чність дрі­бно­дис­пер­сно­го сір­ча­но­го пилу. Метод Фре­ша поля­гає в тому, що через буро­ві свер­дло­ви­ни в рудне тіло пода­ють пере­грі­ту воду (165°C), яка роз­плав­ляє сір­ку на місці її заля­га­н­ня. Потім рід­ка сір­ка за допо­мо­гою сти­сне­но­го пові­тря виштов­ху­є­ться на поверх­ню. Основ­ні вимо­ги до родо­вищ, які екс­плу­а­ту­ю­ться цим мето­дом, вклю­ча­ють водо­про­ни­кність сір­ков­мі­сних порід, непро­ни­кність покрив­них та під­стиль­них порід, вміст сір­ки понад 10% і видо­бу­ток не мен­ше 40%.

Бага­ті руди (понад 25% сір­ки) направ­ля­ю­ться без­по­се­ре­дньо на пере­роб­ку, тоді як бідні руди зба­га­чу­ю­ться шля­хом фло­та­ції. Сір­ка виплав­ля­є­ться в авто­кла­вах за допо­мо­гою пере­грі­тої пари, в резуль­та­ті чого отри­му­ють “груд­ку­ва­ту” сір­ку. Вар­тість техні­чної сір­ки коли­ва­є­ться від 60 до 240 дола­рів за тон­ну, в сере­дньо­му ста­но­вить близь­ко 120 дола­рів за тон­ну.

Генетичні та геолого-промислові типи родовищ

Родо­ви­ща сір­ки фор­му­ю­ться під різни­ми гео­ло­гі­чни­ми умо­ва­ми, що пов’я­за­ні з різно­ма­ні­тни­ми про­це­са­ми, таки­ми як магма­ти­чні та гідро­тер­маль­ні для суль­фі­дних родо­вищ, а також оса­до­ві для суль­фа­тних від­кла­день.

Для само­ро­дної сір­ки виді­ля­ють дві основ­ні гру­пи родо­вищ:
• Вул­ка­но­ген­ні, що роз­та­шо­ва­ні в зонах суча­сної або недав­ньої вул­ка­ні­чної актив­но­сті (екс­га­ля­цій­ні, гідро­тер­маль­ні, вул­ка­но­ген­но-оса­до­ві);
• Екзо­ген­ні, які пере­ва­жно пов’я­за­ні з поро­да­ми лагун­но­го або лагун­но-мор­сько­го похо­дже­н­ня (син­ге­не­ти­чні та епі­ге­не­ти­чні).

Вул­ка­но­ген­ні родо­ви­ща мають важли­ве зна­че­н­ня, зокре­ма екс­га­ля­цій­ні родо­ви­ща, що утво­рю­ю­ться в резуль­та­ті дії фума­рол і соль­фа­тар. Сір­ка пере­но­си­ться у вигля­ді газів та сір­ко­во­дню з вул­ка­ні­чних цен­трів і осі­дає вна­слі­док кон­ден­са­ції на холо­дних стін­ках трі­щин у туфах і лавах. Руди таких родо­вищ зазви­чай мають висо­ку якість, а покла­ди роз­та­шо­ва­ні гру­па­ми, хоч і не вели­кі за роз­мі­ра­ми.

Гідро­тер­маль­ні родо­ви­ща, пов’я­за­ні з екс­га­ля­цій­ни­ми, утво­рю­ю­ться вна­слі­док дії гаря­чих сір­ча­но­ки­слих вод, що при­зво­дить до інтен­сив­но­го пере­тво­ре­н­ня порід (као­лі­ні­за­ція, опа­лі­за­ція, алу­ні­ти­за­ція). Сір­ка тут утво­рю­є­ться в резуль­та­ті хімі­чної вза­є­мо­дії H₂S і SO₂, а поро­ди змі­ню­ю­ться на вто­рин­ні квар­ци­ти, що містять кварц, опал, сір­ку, алу­ніт та каолін.У таких родо­ви­щах спо­сте­рі­га­є­ться вер­ти­каль­на зональ­ність, де змі­ню­ю­ться фації квар­ци­тів від верх­ніх частин до нижніх. Зокре­ма, моно­квар­ци­ти пере­хо­дять у сір­ча­но-алу­ні­то­ві квар­ци­ти, далі — в као­лі­но­ві та сери­ци­то­ві квар­ци­ти. Така зональ­ність зумов­ле­на змі­ною кисло­тно­сті роз­чи­нів.

Вул­ка­но­ген­но-оса­до­ві родо­ви­ща утво­рю­ю­ться на дні кра­тер­них озер, де по трі­щи­нах вихо­дять гаря­чі дже­ре­ла та сір­ча­ні гази. Руди таких родо­вищ скла­да­ю­ться з сір­ки, опа­лу та чор­но­го залі­зно­го кол­че­да­ну. Екзо­ген­ні родо­ви­ща мають най­біль­ше пра­кти­чне зна­че­н­ня, оскіль­ки містять близь­ко 90% всіх роз­ві­да­них запа­сів само­ро­дної сір­ки у сві­ті. Вони поді­ля­ю­ться на син­ге­не­ти­чні (оса­до­во-біо­хі­мі­чні) та епі­ге­не­ти­чні (інфіль­тра­цій­но-біо­хі­мі­чні).

Син­ге­не­ти­чні родо­ви­ща утво­рю­ю­ться в озе­рах і лагу­нах, де від­бу­ва­є­ться оса­дже­н­ня суль­фа­тних солей. Ана­е­ро­бні бакте­рії, що роз­ви­ва­ю­ться в орга­ні­чно наси­че­них при­дон­них части­нах басей­нів, спри­чи­ня­ють реду­кцію суль­фа­тів і утво­ре­н­ня сір­ко­во­дню, який під­ні­ма­є­ться до поверх­ні, де оки­слю­є­ться до само­ро­дної сір­ки. Такі родо­ви­ща мають пла­сто­ву фор­му і при­уро­че­ні до анти­клі­наль­них скла­док та купо­ло­по­ді­бних під­нять. Типо­ві при­кла­ди — родо­ви­ща само­ро­дної сір­ки При­кар­па­т­тя.

Епі­ге­не­ти­чні родо­ви­ща фор­му­ю­ться в трі­щи­ну­ва­тих та пори­стих поро­дах, наси­че­них суль­фа­тни­ми вода­ми, що містять орга­ні­чну речо­ви­ну. Сір­ко­во­день, утво­ре­ний у про­це­сі суль­фа­тре­ду­кції, оки­слю­є­ться до сір­ки в зонах змі­шу­ва­н­ня гли­бин­них і поверх­не­вих вод. Такі родо­ви­ща часто асо­ці­ю­ю­ться з нафто­га­зо­но­сни­ми райо­на­ми і містять вугле­во­дне­ві спо­лу­ки, як-от озоке­рит та асфаль­то­ві біту­ми. При­кла­дом є Тру­ска­ве­цьке родо­ви­ще в Укра­ї­ні.

Родовища сірки в Україні

За роз­ві­да­ни­ми запа­са­ми само­ро­дної сір­ки Укра­ї­на займає одну з про­від­них пози­цій у сві­ті. За дани­ми дер­жав­но­го балан­су, вра­хо­ву­є­ться десять родо­вищ із загаль­ни­ми запа­са­ми в 196 міль­йо­нів тонн, з яких під­твер­дже­ні запа­си (кате­го­рії А+В+С1) ста­нов­лять 128,3 млн тонн, а кате­го­рія С2 — 2,3 млн тонн. До недав­ньо­го часу вели­ся робо­ти на трьох родо­ви­щах Пере­д­кар­пат­сько­го сір­ко­но­сно­го басей­ну (Подо­ро­жнян­ське, Язів­ське, Неми­рів­ське), тоді як сім інших родо­вищ (Загай­піль­ське, Грим­нів­ське, Шев­чен­ків­ське, Любен­ське, Тей­са­рів­ське, Тлу­ма­цьке, Жуків­ське) пере­бу­ва­ють у резер­ві.

Видо­бу­ток на Подо­ро­жнян­сько­му родо­ви­щі був при­пи­не­ний у 1997 році, на Неми­рів­сько­му — при­зу­пи­не­ний, а роз­роб­ка три­ває лише на Язів­сько­му родо­ви­щі. Обся­ги видо­бу­тку сір­ки зни­зи­ли­ся з 1,8 міль­йо­на тонн у 1991 році до 79 тисяч тонн у 2003 році. Сір­ка також зустрі­ча­є­ться в нафто­вих родо­ви­щах Сум­ської та Львів­ської обла­стей, де її загаль­ні запа­си ста­нов­лять 430 тисяч тонн і 47 тисяч тонн від­по­від­но.

Пере­д­кар­пат­ський сір­ко­но­сний басейн про­стя­га­є­ться вузь­кою сму­гою через тери­то­рії Львів­ської та Іва­но-Фран­ків­ської обла­стей і Поль­щі, вздовж пів­ден­но-захі­дно­го краю Руської пла­тфор­ми та її сти­ку­ва­н­ня з Пере­д­кар­пат­ським про­ги­ном. Родо­ви­ща цьо­го басей­ну нале­жать до інфіль­тра­цій­но-мета­со­ма­ти­чно­го типу й зна­хо­дя­ться в гли­ни­сто-кар­бо­на­тно-суль­фа­тних фор­ма­ці­ях, що заля­га­ють у тов­щах тор­тон­сько­го і сар­мат­сько­го яру­сів, які сяга­ють тов­щи­ни від 10 до 400 м. Нео­ге­но­ві від­кла­ди пере­кри­ті мало­по­ту­жним шаром четвер­тин­них порід. Про­ми­сло­ві покла­ди сір­ки при­уро­че­ні до ратин­ських вапня­ків, у яких сір­ка заля­гає у вигля­ді тон­ко­роз­сі­я­них кри­пто­кри­ста­лі­чних від­окрем­лень.

Сумар­на поту­жність про­ду­ктив­них пла­стів коли­ва­є­ться від 2 до 30 метрів, а вміст сір­ки може дося­га­ти 91,4%. Руди поді­ля­ю­ться на два типи: вапня­ко­ві та гли­ня­сто-вапня­ко­ві. Най­біль­ши­ми родо­ви­ща­ми басей­ну є Роз­доль­ське та Язів­ське. Про­ду­ктив­ні шари скла­да­ю­ться із суль­фа­тно-кар­бо­на­тних від­кла­дів лагун­но­го похо­дже­н­ня, до яких при­уро­че­ні основ­ні ску­пче­н­ня сір­ки. Макси­маль­на кон­цен­тра­ція сір­ки спо­сте­рі­га­є­ться в нижній части­ні цих від­кла­дів, змен­шу­ю­чись у напрям­ку до верх­ніх шарів і зі збіль­ше­н­ням тери­ген­но­го мате­рі­а­лу у вапня­ках.

Тру­ска­ве­цьке родо­ви­ще сфор­мо­ва­не кар­бо­на­тно-піща­но-гли­ни­сти­ми поро­да­ми нижньо­во­ро­ти­щен­ської сві­ти міо­це­ну, які утво­рю­ють анти­клі­наль­ну стру­кту­ру. Сір­ча­но-полі­ме­та­лі­чне зру­де­ні­н­ня чітко стра­ти­фі­ко­ва­не й зосе­ре­дже­не в пачці бре­кчі­є­по­ді­бних гру­бо­зер­ни­стих філі­то­вих піско­ви­ків і сірих глин. Осо­бли­ві­стю цієї пачки є під­ви­ще­на кар­бо­на­тність (до 50%), наяв­ність орга­ні­чно­го вугле­цю (1–2%) і про­шар­ки сірих вапня­ків. Міне­ра­лі­зо­ва­ний гори­зонт зна­хо­ди­ться у верх­ніх части­нах нижньо­во­ро­ти­щен­ської сві­ти, що хара­кте­ри­зу­є­ться регіо­наль­ним опрі­сне­н­ням. Ниж­че “рудно­го” гори­зон­ту заля­гає тов­ща одно­ма­ні­тних сірих вапня­ків, гли­ни­стих слан­ців із про­шар­ка­ми гіпсу та ску­пче­н­ня­ми кам’я­ної солі. Над нею зна­хо­дя­ться засо­ле­ні гли­ни верх­ньо­во­ро­ти­щен­ської сві­ти з покла­да­ми калій­ної та кам’я­ної солі. Зона зру­де­ні­н­ня має поту­жність від 100–150 м у цен­траль­ній части­ні до 20–30 м на флан­гах родо­ви­ща. Міне­раль­ний склад порід є різно­ма­ні­тним і вклю­чає само­ро­дну сір­ку, брун­кіт (суль­фід цин­ку), гале­ніт, мар­ка­зит, гіпс, каль­цит, ангі­дрит, доло­міт, целе­стин та озоке­рит. Родо­ви­ща уні­каль­ні через свої міне­раль­ні асо­ці­а­ції та умо­ви утво­ре­н­ня, що при­зво­дить до різних тео­рій щодо їхньо­го гене­зи­су (магма­ти­чний, гідро­тер­маль­ний, оса­до­вий, екзо­ген­ний). Біль­шість дослі­дни­ків від­но­сить родо­ви­ще до інфіль­тра­цій­них, які утво­ри­ли­ся через про­це­си роз­соль­но­го рудо­ге­не­зу.

Само­ро­дна сір­ка також зустрі­ча­є­ться в ряді інших місць, таких як Єфре­мів­ська, Оле­ксі­їв­ська, Петрів­ська та інші соля­но­ку­поль­ні стру­кту­ри, де сір­ка утво­рює вкра­пле­н­ня або про­жил­ки у кам’я­ній солі й гли­ни­сто-кар­бо­на­тних поро­дах. На Коруль­сько­му купо­лі сір­ка зустрі­ча­є­ться між буро­ву­гіль­ни­ми шара­ми палео­ге­ну. Напри­клад, Ново­дми­трів­ське родо­ви­ще, роз­та­шо­ва­не в пів­ден­но-схі­дній части­ні ДДЗ, містить лін­зо­по­ді­бні покла­ди само­ро­дної сір­ки в суль­фа­тно-кар­бо­на­тних поро­дах.

Сір­ча­ні руди заля­га­ють у верх­ній части­ні тов­щі, пере­ва­жно під верх­нім пла­стом вапня­ку, й мають лін­зо­по­ді­бну фор­му з поту­жні­стю 2–6 м. Сір­ка пред­став­ле­на сві­тло-жов­ти­ми мікро­зер­ни­сти­ми або пелі­то­мор­фни­ми утво­ре­н­ня­ми, а також кру­пно­кри­ста­лі­чною про­зо­рою сір­кою. Міне­раль­ний склад руд вклю­чає доло­міт, сір­ку, гіпс, каль­цит, кварц, гли­ни­сті міне­ра­ли, а також незна­чні кіль­ко­сті галі­ту та фосфо­ри­ту. Ці родо­ви­ща є пер­спе­ктив­ни­ми для подаль­шо­го вивче­н­ня і роз­роб­ки.

Крім того, дер­жав­ним балан­сом вра­хо­ву­ю­ться також незна­чні запа­си сір­ки (397 тис. т) в двох нафто­вих родо­ви­щах – Коха­нів­сько­му ( Львів­ська область) (31 тис. т) і Бугре­ва­тів­сько­му ( Сум­ська область) (366 тис. т). Вміст сір­ки в нафті 1,1–3,8 %. Почи­на­ю­чи з 1995 р. сір­ка на Коха­нів­сько­му родо­ви­щі не виро­бля­є­ться. Видо­бу­ток сір­ки на Бугре­ва­тів­сько­му ро- дови­щі в остан­ні роки скла­дав близь­ко 6 тис. т.

Отже, Укра­ї­на має зна­чні пер­спе­кти­ви для подаль­шо­го роз­ви­тку видо­бу­тку само­ро­дної сір­ки, зва­жа­ю­чи на вели­кі запа­си та різно­ма­ні­тні родо­ви­ща. Гео­ло­гі­чні осо­бли­во­сті Пере­д­кар­пат­сько­го сір­ко­но­сно­го басей­ну, а також інших райо­нів дозво­ля­ють опти­мі­зу­ва­ти про­це­си видо­бу­тку та пере­роб­ки сір­ки. Однак, для ефе­ктив­но­го вико­ри­ста­н­ня цих ресур­сів необ­хі­дно впро­ва­джу­ва­ти суча­сні техно­ло­гії роз­від­ки та видо­бу­тку, а також про­дов­жу­ва­ти гео­ло­гі­чні дослі­дже­н­ня з метою покра­ще­н­ня оцін­ки запа­сів і яко­сті руд. Це дозво­лить не тіль­ки збіль­ши­ти обся­ги виро­бни­цтва, але й забез­пе­чи­ти ста­біль­не еко­но­мі­чне зро­ста­н­ня в регіо­нах, де зна­хо­дя­ться ці родо­ви­ща.